Куди зник і де зараз Дмитро Козак: як вірний друг "зрадив" Путіна і чи готують його таємним наступником

24 Канал продовжує рубрику "Спадкоємці Путіна" та розповідає біографію Дмитра Козака. Уперше він розглядався в цій ролі майже 20 років тому, але в підсумку вибір Путіна впав на його тезку Медведєва.

Восени 2025 року ім'я Дмитра Козака знову з'явилося в світових ЗМІ через гучну відставку нібито через незгоду з війною проти України. Втім, знаючи схильність Кремля до багатоходівочок, вже ніхто не здивується тому, що все не так, як може здаватися на перший погляд. І все це може бути не лише апаратними іграми жаби та гадюки, а спробою намалювати біографію та продати Заходу старий тоталітарний товар у новій псевдо ліберальний обгортці на випадок, коли Путіна раптом (або не раптом) не стане.

Дмитро Козак – родом з України?

Як це часто буває серед нинішньої російської еліти, Дмитро Козак – родом з України, про що свідчить навіть прізвище чиновника. Він народився 7 листопада 1958 року в селі Бандурово Голованівського району на Кіровоградщині. Першою та рідною мовою майбутнього путініста була українська, російську він вивчив набагато пізніше, в армії.

Репортаж колег з BBC Україна про дитинство Дмитра Козака: дивіться відео

На той час це було доволі депресивне місце без особливих перспектив. Утім, Козаку вдалося зламати тренд і вирватись з глухої провінції завдяки традиційному шляху – службі в радянській армії, точніше в її елітних підрозділах. Козак служив у частинах спеціального призначення, що підпорядковувалися воєнній розвідці – ГРУ (нині ГУ ГШ Росії – 24 Канал). Сам же Козак в інтерв'ю називає себе десантником. Так чи інакше, приналежність до спецслужб відкрила перед хвацьким молодиком з нікому невідомого села в Україні нові горизонти.

Звернення вчительки Козака Наталі Лозової до путінського чиновника, на яке він чхати хотів:

Після воєнної служби Козак отримав пільгове право на вступ до вишу та повністю ним скористався, потрапивши до не надто престижного тоді Вінницького політехнічного інституту. Закінчити його Козак не встиг: відучився лише 2 курси, незабаром виплив у Ленінграді вже як студент юрфаку місцевого держуніверситету (російською – ЛГУ), де в той час викладав професор Анатолій Собчак, навчався фанат Black Sabbath Медведєв та ще чимало інших нині добре відомих персонажів.

Дмитро Козак у шкільні роки / скриншот із відео

Попри те що Ленінград у ті часи номінально був рівний Вінниці, бо обидва – обласні центри, вайби "другої столиці" та "колиски революції" були дуже сильними. Навчатися там було доволі престижно, і не кожного уродженця Бандурова там чекали. Козак це добре розумів і всіляко проявляв себе: був першим серед активістів і народних дружинників, вчився на відмінно та був ленінським стипендіатом. Під час навчання на юрфаці Козак вперше одружується, а в січні 1984 року стає батьком.

За кілька років до того в Києві приблизно тим самим займався уродженець ще глухішого українського села – студент-юрист Віктор Медведчук, теж із чорною плямою в біографії. Цей пан, як відомо, зобов'язаний своїм першим кар'єрним успіхам співпраці з КДБ (Комітет держбезпеки, радянська спецслужба – 24 Канал). Тож паралелі напрошуються самі собою.

Після отримання диплому в 1985 році Козак залишається в Ленінграді (також не надто типовий варіант розвитку подій для провінціалів, бо система розподілу могла легко закинути кудись в Іркутськ) та йде на роботу до місцевої прокуратури (специалізація у виші в Козака була інша – міжнародне право), де починає робити непогану кар'єру, але СРСР в ті дні вже дихав на ладан, а на вулицях та навіть у задушливих кабінетах Ленінградської прокуратури вже відчувався запах змін.

Дмитро Козак цей запах також відчув і з головою занурився в нову реальність, звільнившись з роботи і ставши бізнесменом, точніше юрисконсультантом будівельного концерну "Моноліт-Кіровстрой".

Коли почалася велика дружба Козака з Путіним?

У девелоперському бізнесі епохи первісного нагромадження капіталу Козак не затримався та швидко масштабував свою діяльність. Пристосуватися до нових реалій Козаку допоміг новий знайомий – інший випускник юрфаку ЛГУ та учень Собчака підполковник КДБ Володимир Путін, який нещодавно повернувся з НДР (Німецька Демократична Республіка, російська назва окупованої СРСР після Другої світової частини Німеччини – 24 Канал) та шукав собі хлібне місце в цій новій реальності. Цим місцем став Смольний палац, де засідали влада міста.

Путін не без допомоги КДБ швидко став незамінним членом команди Анатолія Собчака, який стрімко набув популярності в народі як демократ і ледь не другий після Єльцина. У квітні 1990-го Собчак без проблем виграв вибори в депутати та став головою Ленінградської міської ради народних депутатів (Ленради). У червні 1991 року Собчак переміг на виборах мера міста.

Після свого тріумфу Собчак зосередився на красивому житті, піарі та думках про високе, а його сірий кардинал Путін став відповідальним за "дерибан" усього, що погано лежало в місті та на околицях. Почав із місцевого морського порту – надважливого економічного хабу союзного рівня.

Для взяття порту під контроль Путіну були потрібні надійні довірені особи – одним із таких став Дмитро Козак, який показав себе фаховим юристом, що може чітко "розвести" за юридичними "поняттями". Його прилаштували юрисконсультом поспіхом створенї Асоціації морських портів і долучили до корупційного "дерибану". Козак успішно пройшов випробування швидкими та фантастично великими (за радянськимм міркамм) грошима. Він став важливою частиною корупційних схем ленінградського КДБ, які контора довірила вести Путіну.

Дмитро Козак у 1996 році / фото Russian Look / Global Look Press

Путін віддячив Козаку кар'єрним зростанням: той став спершу заступником, а через кілька місяців – вже керівником юрвідділу Ленінградської міськради, яка незабаром перетворилася на мерію та під ширмою медійного улюбленця Собчака стала прикриттям для махінацій Путіна, який обрав собі посаду голови комітету зовнішніх зв’язків мерії. Ступінь важливості Козака в ролі юридичної обслуги схем підтверджується фактом того, що його кабінет був недалеко від путінського.

Цікаво, що ділив його Дмитро Козак… із Дмитром Медвєдєвим. І якщо умовному Олексію Міллєру Путін довіряв лише роль "шістки" та змушував бігати та збирати конверти, то Козак мав обов'язок куди відповідальніший – засвідчити, що на паперах все чисто й "кінці" надійно сховані. На цих принципах і працювала путінська ОЗГ (організована злочинна група).

Коли і як Козак потрапив у велику владу?

У 1996 році "прекрасна дружба" Путіна та Козака пережила великі випробування. Собчак програв вибори губернатора, і Путіну довелося звільнятися з мерії. Саме він відповідав за кампанію Собчака і буквально зазнав фіаско. Від ганьби та реальних корупційних розслідувань Путін втік до Москви, де, за його словами, думав бути таксистом (уявіть, які б він історії розповідав пасажирам), а насправді – разом із КГБ, яке після розвалу СРСР нікуди не зникло, готувати новий план своєї інфільтрації у владу.

Козак же залишився в мерії, але без патрона і його "даху" вже не мав змогу провертати "схеми" та став вразливим. Відтак попри високий статус віце-губернатора при новому "хазяїні Пітєра" Яковлєві кар'єра Козака почала "їхати з ярмарку". У 1998 році його взагалі змусили звільнитися й Козак знову став юрисконсультом у приватній фірмі.

Ситуація змінилась наступного 1999 року. Путін знову засяяв і в короткий термін перетворився на прем'єра, а згодом – на цілого президента Росії. Новому російському володарю знову знадобилися надійні та перевірені люди. Відтак з Ленінграда (який вже став Санкт-Петербургом) на Москву, немов із Сицилії до Тоні Сопрано, посунув "путінський десант" у складі десятків особисто відданих і всім зобов'язаних Путіну людей. Дмитро Козак був серед них.

Путін спершу довірив Козаку роботу в апараті очолюваного ним уряду Росії, надавши статус міністра без портфелю, а з 2000 року Козака перекинули до патронатної служби президента в статусі заступника адміністрації президента (АП) Росії, так званої АП. Там Козак отримав дуже велику владу і взявся за роботу.

Архітектор путінізму та куратор колишніх колоній Росії

В адміністрації президента Козак виконував роль чиновника з особливих доручень і закрив на собі відносини з колишніми колоніями Росії, нині згрупованими під брендом СНД (Співдружність незалежних держав – 24 канал). Крім того, Путін довірив Козаку кураторство війною в Чечні на її завершальному етапі.

Придушення ічкерійського спротиву було головною передвиборчою обіцянкою Путіна, проте, попри значні успіхи по винищенню чеченців остаточно зламати повстанців не виходило. Козак змінив тренд і задіяв крім сили дипломатію, точніше – давній принцип "розділяй й володарюй". Завдяки цьому бунтівну республіку вдалося "замирити" та створити видимість перемоги, за що сам Козак отримав орден Ахмата Кадирова.

Також Козак виконував при Путіні роль такого собі громовідводу – саме на нього правитель перекинув необхідність заспокоювати матерів жертв бездарно проведеної операції по звільенню заручників у Беслані.

Дуже активним Козак був і на молдовському напрямку. Мінімум з 2003 року він намагався "втюхати" Кишиневу назад бунтівний проросійській анклав Придністров'я, де місцеві сепаратисти проголосили так звану "Придністровську Молдавську Республіку" (ПМР), зробивши цей анклав міною сповільненої дії та джерелом російського впливу.

Для цього під орудою емісара Путіна було розроблено документ, відомий як "меморандум Козака". Суть його полягала в передачі під юрисдикцію Кишинева так званої ПМР, але за умови, що та буде мати вирішальне право голосу для визначення політичного устрою країни та її можливої євроінтеграції. Тобто "меморандум Козака" фактично означав "федералізацію Молдови" в російському розумінні.

Козак із цигаркою та в стильних туфлях / фото росЗМІ

Цікаво, що в самому Тирасполі погоджуватись на "федералізацію" не бажали. Тодішній лідер сепаратистів Ігор Смірнов справедливо хвилювався за особисту владу та втрату корупційної ренти від контрабанди, яка зробила ПМР важливим сірим хабом на фактичному кордоні між Україною та ЄС.

За чутками, Козаку, щоб переконати Смірнова, довелося кричати на сепаратиста й навіть жбурнути в нього пачкою цигарок. Невідомо, чи були вони контрабандні (як і все в ПМР), але хамський жест подіяв. Пізніше Козак, мало не тримаючу руку Смірнова, водив нею, коли той підписував сторінку "меморандуму".

Між іншим, у 2005 році активним лобістом "меморандуму Козака" став Петро Порошенко – майбутній президент України, а тоді – права рука президента Ющенка. Згодом цей самий план Росія спробує застосувати проти України, нав'язуючи їй так звані "мінські угоди" та повернення на особливих умовах так званих "ДНР"/"ЛНР".

У 2005 році Порошенко, наслідуючи позицію Москви, відстоював ідею проведення загальних виборів у Молдові, включно з бунтівною Трансністрією, під наглядом як міжнародних спостерігачів, так і російських військ, чим не лише розсмішив журналістів, які стали називати все це "планом Козака – Порошенка", підставив Ющенка, але й викликав повне не розуміння в Грузії, Азербайджану, Румунії, ЄС та самої Молдови, де навіть президент-комуніст Воронін у 2003-му році зрозумів, що це пастка й скасував потенційну угоду в останній момент, чим дуже розізлив Путіна, який фактично вже сідав в літак до Кишинева, щоб летіти на церемонію офіційного підписання угоду про повернення придністровськго "троянського коня" Молдові.

За іронією долі 10 років потому Порошенко (вже президент) сам опинився у шкурі Вороніна, але, на щастя, реалізувати "формулу Штайнмаєра" йому завадила принципова позиція українського парламенту та спротив громадянського суспільства.

Що ж до Козака, то він провалом у Трансністрії не особливо засмутився, бо мав інші справи – ще до того Путін довірив своєму міньйону так звану "адміністративну реформу", тобто підкорення російських губернаторів та мерів з включенням їх до владної вертикалі, абсолютно лояльної до Путіна. Козак із цим завданням відмінно впорався, зачистивши все під патрона. Потім так само Козаку доручили "судову реформу", яка узаконила політичні репресії та свавілля тих, кого називать силовики.

Нині він справедливо вважається чи не головним архітектором путінізму.

Путін і Козак / фото росЗМІ

Путін Козака дуже цінував і, за чутками, навіть розглядав вірного поручика як президента на перетримці, але в підсумку довірив цей обов'язок Дмитру Медвєдєву. Можливо, вирішив, що Козак для цієї ролі занадто розумний.

Наступним завданням Козака стала Олімпіада в Сочі. Для цього його "перекинули" з АП до уряду Росії, який очолив Путін. Як міністр регіонального розвитку і згодом перший віцепрем'єр уряду РФ Дмитро Козак став фактичним куратором амбітного проєкту проведення Зимової Олімпіади в субтропіках (саме він приймав олімпійський факел та віз його з Греції до Росії). Найголовнішою ж була його тіньова роль виконувача волі Путіна щодо розподілення так званих "підрядів" серед зацікавлених осіб і права наживатися на "відкатах".

У підсумку найбільш ласі шматки отримали брати Ротенберги, що дало підстави журналістам вважати й самого Козака приналежним до цього клану міньйонів Путіна.

Козак проти України

Через зайнятість Олімпіадою та бонусними Абхазією та Південною Осетією (окуповані Росією частини Грузії – 24 Канал) Козак фактично не був залучений до підготовки вторгнення в Україну в 2014-му році. Його куратором був інший путінський "призначенець" Владислав Сурков. Тим не менше, Путін не забув про Козака й доручив тому згодом керувати процесом "приземлення" окупованого Криму в Росії. За це Козак потрапив під всі можливі санкції цивілізованого світу та залишається парією для нього й досі.

Після провалу Суркова на дипломатичній ниві врегулювання "української кризи" Путін вкотре продемонстрував, що має коротку лаву запасних, і кинув на цей напрям знову ж таки Козака. Так путінський чиновник із особливих доручень долучився до так званого "мінського процесу" / "нормандського формату".

Козак замінив Суркова не лише в Донецьку, Луганську, Мінську, Парижі та Берліні, але й в адміністрації президента РФ, замкнувши все на собі. Саме він вів переговори з колишніми українськими президентами в Мінську, а також зідзвонювався та зустрічався особисто з головою Офісу Президента Зеленського Андрієм Єрмаком.

Також Козак став новим куратором "молодих республік Донбасу", на що згодом буде публічно скаржитися Путіну, називаючи ці піратські квазіутврення "чорною дирою" для російського бюджету.

Нині російські журналісти подають "миротворчу" діяльність Козака нібито як реальну спробу домовитись з Україною, а самого чиновника з повагою і навіть деяким благоговінням називають "ДНК" (від ініціалів Козака – 24 Канал). Втім, очевидці переговорів з українського боку мають геть протилежне враження і називають свого колишнього земляка Козака бундючним та зверхнім сатрапом, який не мав на меті ведення реальних переговорів про мир, що передбачають конструктивний діалог і певні поступки, а лише бажання переламати Україну через коліно.

У підсумку стараннями Козака "мінський процес" було загнано в глухий кут, що дало Путіну підстави оголосити про нібито саботаж з українського боку та інспірувати вторгнення, відоме в Росії як СВО (спеціальна воєнна операція – 24 Канал).

Офіційному оголошенню вторгнення росіян до Україні передував фейковий Совбєз 21 лютого 2022 року, де Путін та його царедворці мали імітувати дискусію щодо необхідності вторгнення до сусідньої держави. Козаку на цьому дійстві було відведено роль обережного опонента ідеї. Він довго відповідав на запитання Путіна про переговори та розповідав про нібито саботаж України, яка не хоче повертати собі Донбас на російських умовах, а потім допустив ляп, який видав весь фарс з головою. Козак обмовився і виказав плани Путіна щодо анексії українських областей (та свою незгоду з ними).

У підсумку Путіну довелося затикати йому рота. Згодом на закритій частині Совбєзу Козак нібито 40 хвилин (за даними Reuters) розповідав про те, що "силовий варіант" проти України – не варіант, але чи так це насправді – невідомо, адже промова Козака була вирізана – її не має навіть у стенограмі засідання, а журналістів могли свідомо ввести в оману. Бо в Росії це працює саме таке.

Особисте життя Козака та зв'язки з криміналом

Дмитро Козак одружений вдруге. У нього четверто дітей – всі повнолітні. Друга дружина чиновника Наталія Квачева – юристка та дуже заможна жінка. Саме на неї записані основні активи Козака. При цьому він сам в особливо великих корупційних скандалах ніколи не був замішаний (бо з часів ранніх 90-их вмів належно все юридично оформлювати).

Козак з дружиною Наталею / фото росЗМІ

Подружжя мешкає в будинку на 800 квадратів в елітному селищі Архангельське, сусідом там є інший путініст – Герман Греф. Також у Козаків були 2 квартили в елітних будинках у Москві на Рочдельській вулиці загальною площею в 300 метрів, але їх у 2007 році після розлучення Козака з першою дружиною викупив інший міньойн Путіна – Потанін.

Після цього сини Козака придбали нерухомість в іншому престижному московському районі – Патріарших ставках. У різних будинках, але одного продавця. Російські журналісти натякають тут на корупційну схему та пов'язують її з "відкатами" на Олімпіаді в Сочі, де Козак був куратором.

Козак дуже любить багате життя і перельоти приватними літаками. Один із них – Dassault Falcon 900EX – він ділив з уже згаданим Віктором Медведчуком. Також зафіксовані перельоти родини Козака на Азорські острови (Португалія), Австрію та ОАЕ.

Цікаво, що іншим пасажиром був кримінальний авторитет Євген Новіцький, якого називають одним з лідером так званої Сонцевської ОЗГ. Нині він вже не літає, а сидить в Росії, де його підозрюють у крадіжці з недержавного пенсійного фонду "Урад ФД". Оскільки в Росії такими справами займаються практично всі, наближені до корита, а карають за це лише тих, хто порушив субординацію або випав з кола довіри, висновки напрошуються самі по собі. Можливо, переслідування друга Козака – це сигнал.

Чому Козак відійшов у тінь

Після Совбєзу 21 лютого 2022 року Козак надовго пішов у тінь, звідки виринав лише в інсайдах та напіванекдотичних історіях. Зокрема, видання Reuters в серпні 2022 року стверджувало, що нібито Козак, а не комічний Мєдінський є головним куратором переговорів у Стамбулі навесні 2022 року, хоча фізично там і не був.

Також журналісти Financial Times повідомляли, що в перші дні вторгнення Козак телефонував голові ОПУ Андрієві Єрмаку з пропозицією почесної капітуляції України та особистих гарантій безпеки для президента Зеленського, але був відкрито направлений за курсом "русского воєнного корабля", де вочевидь незабаром і опинився.

Вочевидь роль Козака маргіналізувалася – його ставало все менше, натомість весь звільнений простір займав інший застпуник голови АП Сергій Кирієнко, який увірував в себе як нового "прогресора" братів Стругацьких і буквально фонтанував все новими ідеями, не побоюючись, як зараз кажуть, зашкваритись та замарати руки кров'ю.

Козак же навпаки сидів тихо, вдаючи, що "мудрий, бо німий". Але те, що було хітом у 1995 році на "Території А", в нинішніх російських (вже тоталітарних) реаліях не працює, бо якщо ти уникаєш війни, значить, ти проти неї. А це вже, за логікою режиму, близько до зради. Або відставки.

На думку керівника Центру протидії дезінформації РНБО Андрія Коваленка, яку він озвучив в коментарі 24 Каналу, відставка Козака – це покарання Путіна провал в Україні.

Козак був людиною, яка думала, що швидко можна буде розпочати й закінчити війну в Україні. Він не впорався із завданням – отримати від України згоду на виконання мінських домовленостей за російським сценарієм… Тобто Путін вважає, що він його підвів і війна швидко не завершилась, а після всього цього Козак дійсно почав стояти на тому, що варто війну закінчувати,
– заявив Андрій Коваленко у коментарі 24 каналу.

Сюди ж можна додати й черговий провал Козака в Молдові. Там великими зусиллями вдалося зупинити проросійський реванш, за який відповідав Козак (в останні роки – формально), а також російські провали у відносинах з Азербайджаном, Грузією, Вірменією та країнами Центральної Азії.

Так само легко вимальовується теза, що в колись всесильного та дуже везучого розумахи-міньйона вичерпується ресурс (Козаку майже 67) і його, за всіма законами жанру, пожирають більш молоді та зухвалі. Принаймні, це можна продати як офіційну версію. Втім, тиха відставка наближеного до Путіна чиновника залишає чимало питань.

Козака готують наступником Путіна?

У 2025 році у топових західних ЗМІ (NYT і Reuters) почали з'являтися інсайди про нібито внутрішній спротив війни проти України серед найближчого оточення Путіна з обережним киванням у бік Козака. Той нібито прямо закликав Путіна вже завершувати так звану СВО та починати реальні переговори (а не фікцію імені Мєдінського), за що й потрапив в опалу.

При цьому досі невідомо, що це взагалі було. Варіантів, що хвацькі журналісти самі розкопали таємний інсайд про ледь не змову, а не отримали банальний "злив" від російських груп впливу, які самі себе люблять називати "Баштами Кремля", мабуть, немає ні в кого, хто розуміє, як працюють такі "інсайди". Натомість куди цікавіша мотивація тих, хто "нагодував" поважне видання цим ексклюзивом.

Можливо, це була "ведмежа послуга" від колег з АП, насамперед – від куратора "нових територій" та прихильника секти "методологів" Сергія Кирієнка, можливо, помста "гебні", якій могла не сподобатись ідея Козака позбавити ФСБ незалежності й знову підпорядкувати уряду.

Але чомусь мало хто зважає на варіант, коли "злив" про Козака, який нібито не злякався сказати "ні" самому Путіну – це хитра "многоходівочка" від самого Козака та його покровителів. Її мета – представлення Козака в очах Заходу (бо саме там читають NYT, натомість для локальних зливів вистачило б умовного "Незигаря") реальною силою та опозицією, з якої в разі усунення від влади Путіна, що давно перейшов в режим "божевільного короля", можна і потрібно розмовляти.

На користь цієї (визнаємо – конспірологічної) версії говорить хоча б реакція так званих ліберальних російських ЗМІ з усіма цими откровеннями про те, який Козак "нормальний мужик", "майже миротворець" і взагалі – хотів піти у відставку ще після 2022 року (про це пише російський Forbes), але "чомусь" не пішов.

У перекладі на нормальну мову це б мало означати, що Козак не став наслідувати приклад Анатолія Чубайса, який дійсно "вийшов з чату", а залишився частиною злочинної системи, щоб розділити відповідальність за війну проти України. Нагадаємо, що Чубайс кинув все в Росії та втік, як кажуть, "на лєгкє" до Ізраїлю, де нині тихенько собі сидить і не відсвічує. Натомість впливові та не дуже ЗМІ вже починають ліпити з Козака ледь не латентного "борця з режимом".

Так чи інакше, але ще влітку 2025 року (якраз під статті в західній пресі) з АП швидко позвільняли "людей Козака" та позакривали підрозділи АП, за які він відповідав. Таким чином, Козак залишився без власного "апарату", а новим "куратором СНД" в АП офійійно став Кирієнко.

18 вересня 2025 року стало відомо, що Путін звільнив свого багаторічного соратника, нібито задовільнивши його власне бажання. Деякий час ходили чутки, що це насправді не відставка й незабаром Козака перекинуть на пост генерального прокурора, але нічого такого не сталося.

Що буде з Козаком далі?

Тепер перед Козаком відкривається кілька шляхів – піти в бізнес, тобто за прикладом умовного Кудріна отримати якийсь "Яндекс"… Або ж по-тихому готуватися до ролі "адекватного" та "рукопожатного на Заході" спадкоємця нинішнього правителя Росії, який вже всіх відверто та остаточно втомив і навіть такий відданий фанат, як президент Дональд Трамп вже почав потрохи сумніватися в його адекватності.

Саме для таких людей КГБ-шний "діпстейт" може приготувати новий модифікований варіант "російського лідера", який одночасно і "тверда рука", і нібито в "білому пальті" посеред традиційного російського болота, вміє та знає, як комунікувати зі Заходом та й узагалі – українець.

Нагадаємо, що саме Дмитро Козак у 2019-му році показав дивну гнучкість, об'єднавши зусилля з ЄС і США, щоб усунути від влади в Молдові олігархічний режим Влада Плахотнюка, наказавши російським маріонеткам на чолі з Ігорем Додоном підтримати фактично проєвропейський курс, об'єднатися з ідеологічними ворогами та відмовитись від грошей з рук "господаря Влада".

Тож не дивуйтеся, що нібито списаний на почесну пенсію 67-річний путінський чиновник раптом опинився в нерегулярній рубриці 24 Каналу "Спадкоємці Путіна". Лише пам'ятайте, що Дмитро Козак – ніякий не ДНК, а такий самий корупціонер і воєнний злочинець, хоча й дійсно розумніший за більшість із нинішнього оточення Путіна.