Минулого тижня Верховна Рада ухвалила закон, котрий, серед іншого, дозволив відновити конкурси Нацради на видачу ефірних ліцензій під час карантину, пов’язаного з COVID-19. Закон є необхідною складовою запуску державного загальнонаціонального мультиплексу цифрового ефірного мовлення МХ-7, побудову якого КРРТ анонсував до кінця 2021 року.
МХ-7 додасть на український ринок 10–12 безкоштовних ефірних телеканалів. Ураховуючи короткі терміни, навряд чи на конкурс на отримання ліцензій подадуться якісь проєкти чи принаймні медіаменеджери, про існування яких на цей момент нічого невідомо. Набагато ймовірніше буде побачити серед кандидатів уже існуючі телеканали, яким досі ліцензія Т2 була недоступна.
Один із таких телеканалів – запущений рік тому «Апостроф TV». Його власник Василь Філіпчук не тільки прямо говорить про наміри позмагатися за ліцензію, але й на початку 2021-го пробував будувати МХ-7 у приватно-державному партнерстві з КРРТ (його партнер за тим проєктом Максим Варламов нині опікується переоформленням для 4 каналу ліцензії в «Зеонбуді» телеканалу «Вінтаж-ТБ»).
«Детектор медіа» поспілкувався з Василем Філіпчуком про доцільність запуску нових телеканалів на ринку, що скорочується, побудову студії в часи коронавірусу, бюджет державного мультиплексу і причини, з яких можна хотіти побудувати «Україну 24», але вийде все одно «Еспресо».
– Василю, «Апостроф TV» був запущений 1 червня 2020 року. Як ви самі описуєте результати цього першого року роботи телеканалу?
– Дуже позитивно. Взяти хоча би сам факт того, що ми змогли запуститися в часи коронавірусу і попри всі перешкоди досі функціонуємо, збільшуємося, зростаємо – вже цього достатньо, щоби бути задоволеним першим роком роботи телеканалу. Ми підписали угоду з Індустріальним телевізійним комітетом про включення телеканалу до панелі вимірювання , щоби з червня цього року побачити наш рейтинг серед інформаційно-аналітичних телеканалів. Але інформаційний простір розвивається настільки швидко, що для того, аби дійсно конкурувати з лідерами галузі, потрібно шукати як нові ідеї, так і нові технічні, кадрові, фінансові ресурси. Наше основне завдання зараз – знайти нові ідеї, які зможуть вивести нас на якісно інший рівень.
– Конкуренція між телеканалами – це зараз боротьба за частку на ринку, що скорочується. Який сенс виходити на цей ринок з новим проєктом?
– Я почав цікавитись телебаченням із точки зору не глядача, а виробника телепродукту ще з 2015 року, коли ми одразу після Майдану в 2014 році запустили сайт «Апостроф». Він виявився успішним проєктом, навіть незважаючи на різні перепони – починаючи від суто технічних викликів, з якими стикаються всі інтернет-медіа через постійні зміни алгоритмів Google та інших пошуковиків і закінчуючи умовними барбулами (за позовом колишнього керівника «Спецтехноекспорту» Павла Барбула суд накладав арешт на доменне ім’я apostrophe.ua. – Ред.). Але з іншого боку, ми розуміємо, що навіть успішний інтернет-майданчик не має такого впливу на медіаринок і суспільство, як телеканали. Ми почали шукати своє місце на телевізійному ринку.
Я цікавився тим, як зараз отримують інформацію в США, Західній Європі чи Росії. Скрізь була та сама тенденція: вибух інтернет-ЗМІ призводив до падіння телеперегляду. Але в усіх випадках падіння відбувалося з 85% до 60% і зупинялося. Тобто навіть у США майже 60% мешканців основним джерелом інформації досі називають телебачення, і так відбувається вже років п'ять-сім. Те саме в Західній Європі і Росії. Ми відстаємо від них на кілька років і я думаю, що у нас спостерігатимемо той самий феномен. Звичка дивитися «ящик» залишатиметься ще як мінімум років 10, якщо не більше. І успіх телеканалів, які були запущені у 2013–2015 роках, показує, що попит на телевізійний інформаційний продукт дійсно є.
– Починали ви як YouTube-канал?
– Так, ми починали з YouTube-каналу, трьох камер, одного пульта і кімнатки, яку перефарбували в чорний колір, щоби бодай чимось відрізнятися від інших. Нині багато різних YouTube-каналів використовують цей підхід: чорна кімната, хороше світло – і картинка виглядає непогано. І досі наш найбільш популярний сюжет у YouTube відноситься до тих часів, коли ми були YouTube-каналом: у нього більше 1 млн переглядів.
Потім, дякуючи зміні влади, коли Порошенко вже не контролював телепростір, а нова влада ще не замислювалась про це, нам навіть для себе несподівано вдалось отримати ліцензію (супутникову. – Ред.). Ми сумнівалися, що як YouTube-каналу нам її дадуть, але тодішній очільник Нацради Юрій Артеменко сказав: «Якщо ви подасте нормальну концепцію, то чому б і ні?».
Після отримання ліцензії почався справжній жорсткий період, коли потрібно було зібрати необхідну кількість ідей, технічних рішень і команду. Практично весь 2019 рік ми готувалися до запуску. За нашими планами, ми мали розпочати побудову студії на вул. Володимирській, 10 у лютому 2020-го і вийти в ефір у квітні. Це приміщення «Укртелекому», тут був центр урядового зв'язку, тому воно дуже підходило для студії: 6-метрова стеля, закритість від усього зовнішнього світу по периметру. Але якраз у лютому грянув коронавірус. Будувати телестудію під час коронавірусу, особливого першого локдауну, було незабутньо. Фактично з середини березня ми тут ночували.
Нашою точкою відліку було 20 травня: ми мали зобов'язання до цієї дати запустити хоча б технічне мовлення, інакше втрачали ліцензію. І попри все ми змогли запуститися до 20 травня.
– Чи дорого вам обійшовся запуск телеканалу?
– Ми економили на всьому. Наприклад, вирішили не купувати за 12 тис. доларів станцію, яка синхронно показувала час на всіх апаратах. Здавалося, навіщо вона потрібна, якщо в усіх час нормально показує на комп'ютерах і телефонах? А потім вийшли новини і ми побачили, що звук іде з затримкою від картинки на декілька секунд. Що робити? Ми два чи три дні сиділи з техніками і знайшли рішення за 700 доларів. І таких «інновацій» у нас було багато.
– А журналісти? Чим ви їх зацікавлювали, якщо з грошима скрута?
– Якщо ви поспілкуєтеся з будь-ким із наших журналістів, вони вам підтвердять, що в них повна, інколи навіть занадто, свобода дій. Будь-що з того, що їх цікавить, вони можуть показувати. На самому початку, коли ми спілкувалися в ньюзрумі з колективом про інформаційну політику, з боку менеджменту пролунали запитання, чи можна критикувати Віктора Медведчука: «У нього вже три канали і ми переживаємо, щоби не з'явився четвертий». Я відповів, що буду навіть дуже вдячний за таку критику – чим жорсткіше, тим краще.
А ще запитували, чи можна критикувати Володимира Зеленського. Будь ласка, кажу, критикуйте скільки хочете, але не забувайте, що є визначений законом статус президента. Його не можна ображати термінами, які використовують деякі опозиційні ультрарадикальні ЗМІ – бо це вже образа не людини, а державної інституції. Не можна принижувати гідність, розпалювати ворожнечу, пропагувати антисемітизм чи ксенофобію.
Проговорили, журналістам це сподобалось і з того часу в нас нормальна атмосфера, люди з задоволенням працюють. Хоча ми розуміємо, що поступаємося лідерам ринку. Зараз ми спроможні випускати тільки 12 годин мовлення: щоби випускати повний день, треба ще одну студію і вдвічі збільшити колектив.
– Скільки людей працюють на телеканалі?
– У нас змішана система працевлаштування: частина у штаті, частина, думаю найбільша, працюють за сумісництвом – тиждень на одному каналі, наступний – на іншому. Всього залучено більше 200 людей, молодий, талановитий, енергійний колектив. Якщо вдасться отримати ліцензію Т2, то доведеться збільшувати колектив десь до 350–400 осіб для виробництва 24/7.
– То ви плануєте подаватися на конкурс на отримання ліцензії Т2?
– Так, звісно. Наразі наша головна проблема – це саме відсутність доступу до цифрового мовлення у стандарті Т2. Ми зайшли в супутник, IPTV. Практично всі інтернет-провайдери нас показують. Кабельщики теж показують нас досить непогано. Ні для кого не секрет, що кабельні мережі вимагають від таких мовників, як ми, грошей за присутність у себе. Ми не маємо таких коштів, тому, відповідно, і не хочемо платити за це. Нам вдалося зайти до більше 100 кабельщиків з наявних на ринку більше ніж 850, в тому числі і до великих, без особливих фінансових вливань. Але навіть якби ми змогли зайти до 300–400 кабельних операторів, це все одно не дозволяє мати покриття, співмірне з «Інтером», «1+1» чи навіть Прямим, тому що в них є ліцензії Т2.
Ліцензію Т2 станом на сьогодні отримати фізично неможливо. Ми тривалий час просили Нацраду, там кажуть: «У “Зеонбуді” немає жодного вільного місця, чекайте, коли хтось вийде». Однак ніхто не виходить. Коли навіть телеканал потрапляє під санкції, як-от ZIK, не можна отримати його місце, оскільки починаються судові справи з сумнівними у нашій судовій системі шансами на справедливість. Тому ми запропонували взяти на себе побудову нового мультиплексу – усім відомого МХ-7.
Це дуже хороший бізнес-проєкт, я працював над ним півроку. Ми провели дослідження, переговори з виробниками техніки, порахували – повернення інвестицій за три роки. Усе було розраховано до копійки. Ми з кожним із виробників передавачів ввели серйозні дискусії. Спочатку ми взагалі отримали цифру інвестицій до 160 млн гривень, після доопрацювання максимальна сума, у яку міг би обійтися новий мультиплекс, збільшилася до 250 млн гривень, включаючи всі витрати на техніку, монтаж, транспорт і операційну діяльність. Запропонували свої послуги державному Концерну, який має ліцензію оператора на МХ-7, підписали меморандум, за яким КРРТ залишається «власником» ліцензії та оператором, а ми – власником техніки і провайдером, і подали документи до Нацради.
І щойно документи опинились у Нацраді – почалося щось неймовірне. Спочатку у порушення усіх правил документи з Нацради «злили» і опублікували. Потім почалися атаки з боку «Зеонбуду». Потім хтось підключив державні органи. Нацрада нам повідомила, що конкурс на послуги провайдера не оголошувався, а незабаром РНБОУ оголосила, що МХ-7 будуватиме держава. Правда, не за 250 млн гривень, а за 490 млн гривень. Цікава різниця, чи не так? І чи президент як голова РНБОУ знає про неї?
Ми планували за чотири місяці зробити поставку і за шість – завершити монтаж, до листопада мали вже закінчити будівництво – і я гарантую, що в листопаді цього року тестове мовлення пішло б. А так залишається лише сподіватися, що державні органи зможуть побудувати МХ-7 – тільки невідомо, коли (КРРТ обіцяє запустити МХ-7 до кінця 2021 року. – Ред.).
На мою думку, будувати МХ-7 державними структурами – помилкове рішення. Держава ще ніде себе не показала як ефективний менеджер. Завжди все надто довго і дорого. Для чого державі будувати об’єкт, який і так буде під контролем і виконувати рішення державного органу – Нацради? Державні канали і так мають місце у «Зеонбуді» і спокійно можуть його змінити на МХ-7 незалежно від того, хто його будуватиме. Ключова ж проблема не у державних, а у приватних мовників – то дайте їм її вирішити.
Для держави зараз викидати гроші наМХ-7 немає жодної потреби. Краще давайте купимо більше вакцини для людей чи побудуємо школи, чи розв'язки, а не державний мультиплекс, який без будь-яких проблем міг би зробити приватний замовник у рамках державно-приватного партнерства. Але, як бачимо, партнерство у нас лише на словах. Коли справа до грошей, то краще замість вакцин чи зарплат лікарям побудувати ще один мультиплекс, прикриваючись турботою про інформаційну безпеку чи боротьбою з російською агресією.
– Ви розповіли дуже переконливо, що мультиплекс – це бізнес-проєкт, який був вами добре прорахований. Зрозуміло, що там є клієнти, які готові платити за розповсюдження сигналу. А на чому ви збиралися заробляти, запустивши телеканал? Чекали виборів?
– Телеканали є вигідним бізнесом. Якщо б вони не були вигідним бізнесом, вони б не створювалися.
– Вони ж усі збиткові, як нам кажуть.
– Так говорять тільки люди, які не мають уявлення, про що йдеться. Телебачення, умовно кажучи, знаходиться на вершині медійної піраміди. Є декілька способів отримання прибутку на телевізійному ринку країни – і це, напевно, предмет для окремої розмови. Бажано не інтерв’ю, а повноцінної дискусії за участі різних учасників ринку.
– У кількох інтерв'ю, які ви дали минулого року, ви розказували, де бачите «Апостроф TV». Ви пояснювали, що є пул «партійних» каналів Порошенка – національно-патріотичний. І пул «партійних» каналів Медведчука – з ідеологічним ухилом у діаметрально протилежний бік. І в центрі є ніша, куди й має цілитися «Апостроф TV». Мені здається, що з того часу в цю центральну нішу семимильними кроками пішов «Україна 24» і успішно її зайняв.
– Ви певною мірою праві. На практиці ми трошки зсунуті вправо, що не зовсім подобається мені. Редакційна політика – це завжди баланс позицій менеджменту і колективу. Ми працюємо лише на україномовну українську аудиторію і колектив дотримується не центристської, а скоріше правоцентристської чи правої, націонал-демократичної позиції. І попри мої спроби бути ближче до центру, ми все-таки ближче до таких каналів, як «Еспресо», ніж «Україна 24».
Сайт «Апостроф» свого часу задумувався як інструмент контрпропаганди і тому його «ідеологію» можна описати як російськомовний український патріотизм. Хоч я особисто є прихильником ліберальних лівоцентристських ідей, сайт вийшов правоцентричний, навіть більше з правим ухилом, ніж центристський. Спроби коригування його політичного позиціонування завжди призводили до того, що ядро сайту зменшувалось, тому ми такі спроби облишили: якщо сайт читають 300–400 тис. людей, то це достатній аргумент, щоби залишити його позиціонування таким, як є.
Завдання, яке було у сайту – працювати з російськомовною україноцентричною аудиторією, – перед телеканалом не ставилося і не могло ставитися, оскільки законодавство обмежує можливості поширення російськомовного контенту. Хоча мені особисто було би дуже цікаво зробити російськомовний канал, який би мовив не лише на російськомовного глядача нашої країни чи окупованих територій, але й на країни колишнього СРСР і російськомовну аудиторію ЄС. Ми дарма відмовились від цього ринку, це неправильно ні політично, ні з бізнесової логіки. Канал «Дом», на мою думку, буде таким же «успішним» проєктом, як і «UA: Перший», способом освоєння наших податків. Цей ресурс нецікавий навіть тим, хто його робить, не кажучи про жителів Ялти, Донецька чи тим більше – Москви або Баку. Держава мала би не створювати державні канали, а давати можливість приватним мовникам освоювати ці цікаві ринкові ніші.
Але крім ідеологічного позиціонування, у нас є ще і «олігархічне» позиціювання – і тут ми точно центристи, не належимо до жодного олігархічного угрупування. У цьому й полягала ідея: бути майданчиком, де олігархи не визначатимуть, хто і що може говорити. Ви можете побачити, що в нашому ефірі є всі, крім апологетів Медведчука. У певний період ми пробували затягувати сюди спікерів з ОПЗЖ, але вони чомусь до нас не йдуть. Так само, до речі, як і спікери Порошенка. Усі інші ходять, окрім представників цих двох радикально протилежних, але у чомусь дуже подібних угрупувань.
– У ваших попередніх інтерв'ю ви неодноразово повторювали, що «Апостроф TV» – не олігархічний телеканал. Але я бачу по опитуваннях громадян України, що вкрай малий їхній відсоток взагалі цікавиться, хто володіє медіа, і вважає це важливим чинником для вибору каналу споживання інформації. Тому, можливо, для вашого позиціонування в експертному середовищі чи серед політичних штабів це важливо. Але для глядачів, мені здається, ні.
– Згоден. Це проблема українського суспільства, що воно сприймає політику і ЗМІ як ще одне телешоу, як «Танці з зірками». Наші громадяни радше проголосують за політика, який краще танцює, співає чи розказує анекдоти, а не за того, хто краще керує країною. Людей, які мислять категоріями держави і можуть оцінювати політиків не по тому, що вони обіцяють під час виборчої кампанії, а що вони дійсно роблять, дуже мало. І тому в нас і політика така популістська, безвідповідальна. Насправді, політика має бути чимось на кшталт служби в армії: 3–4 роки віддаєш державі. А в нас вона сприймається як тип бізнесу. Але в бізнесі потрібно взяти кредит, ризикнути і, не дай Бог, прогоріти. І прибутковість бізнесу 30% – це дуже багато. А в політиці можна отримати по 300–400% у порівнянні з вкладеним капіталом.
Думаю, ми з вами тут нічого не можемо зробити. Протягом певного часу я намагався проштовхувати концепцію, що медіа повинні виховувати аудиторію, щось пояснювати їй, нести в суспільство велике і світле. На жаль, не працює: розумні, спокійні, інтелектуальні дискусії ніхто не дивиться. А якщо медіа ніхто не дивиться чи не читає, то воно прогорає. Ми змушені керуватися тими принципами медіаринку, які є в усьому світі: не виховувати людей, а давати їм те, чого вони хочуть. Виховувати людей мають церква, політики, громадські організації, не медіа. Медіа можуть допомагати, бути інструментом виховання. Але якщо вони беруть функції вихователя, то глядачі автоматично переключаються на інші канали.
– Що ще я помітила, передивлячись ваш ефір: мені здається, до вас не ходять топові спікери.
– Так, вони ходять тільки на топові канали, тільки туди, де їх дивиться 10% чи 20% аудиторії. Крім того, є нюанс. Як сказав мені один високопосадовець: «До тебе страшно ходити: ніколи не знаєш, чого чекати». Тобто коли вони домовляються з умовним Рінатом Ахметовим, то спокійно ходять до Савіка Шустера і на всі інші ефіри і знають, про що їх запитають і що на це відповісти. А тут вони не відчувають упевненості. У нас були випадки, коли приходили декілька політиків високого рівня. Ведучі ставили їм неприємні запитання і після того жодного разу вони в нас не з'являлися.
– Скільки проєктів виходить зараз на каналі?
– На цей час у нас дев’ять авторських програм. З нових проєктів особливо слід відзначити успішний запуск програми «Аномалія 50.44» з Валерієм Сараулою, яка стала унікальним авторським форматом, розробленим на «Апостроф TV». Програма є прикладом реалізації концепції інфотейнменту, який приваблює на канал та онлайн-платформи нову глядацьку аудиторію і розширює лінійку розважальних проєктів, адже вони обов’язково мають бути присутні в ефірі на задоволення вимог ліцензії. Проєкт одразу привернув до себе увагу і став приводом для позитивного піару каналу.
Мені дуже подобаються авторські програми Юрія Кулініча, Роксани Руно, Катерини Козюбенко, Тетяни Іванської. Нещодавно запустили медичний щотижневий проєкт «Апостроф health», працюємо над запуском наукової програми «Апостроф science», де плануємо розповідати про науку, дослідження, відкриття – це надзвичайно цікаво. У співпраці з «Гастрохабом» на Столичному ринку, який позиціонує себе як школа для майстер-шефів, хочемо запустити кулінарне шоу.
Відомий політолог Кость Матвієнко вже тривалий період веде у нас свої передачі, а зараз спілкуємось з Ігорем Луценко щодо запуску його авторського проєкту під робочою назвою «Лобісти». Наразі йдуть тракти ведучого і відпрацьовується концепція.
Головний виклик зараз для нас – запуск тригодинного ранкового шоу. Наразі визначаємося з концепцією, форматом мовлення, версткою. Буде сюрприз: до запуску хочемо залучити одну з відомих київських медіашкіл.
Загалом, планів у нас дуже багато. Деякі з них стануть несподіванкою на ринку. Зокрема, нещодавно разом з відомою соціологічною компанією «Рейтинг» ми провели дослідження щодо стану справ на телевізійному ринку, очікувань глядачів, відповідності їхніх очікувань телевізійному продукту нашого телеканалу. Є багато цікавинок, зокрема, опрацьовуємо варіант ребрендингу телеканалу – але про це, думаю, розкажу вже ближче до початку нового телевізійного сезону.
Фото: пресслужба «Апостроф TV»