Скоординована атака на незалежні українські медіа. Хто й чому налаштовує українців проти ЗМІ?
Скоординована атака на незалежні українські медіа. Хто й чому налаштовує українців проти ЗМІ?

Скоординована атака на незалежні українські медіа. Хто й чому налаштовує українців проти ЗМІ?

Скоординована атака на незалежні українські медіа. Хто й чому налаштовує українців проти ЗМІ? - Фото 1
«СороСМИ» та «клієнтела» — під соусом російського наративу про «зовнішнє управління» в соцмережах регулярно атакують українські медіа. Ми проаналізували, як дискредитують незалежні медіа в соцмережах, та ідентифікували тих, хто стоїть за системним підриванням довіри до українських ЗМІ.
Скоординована атака на незалежні українські медіа. Хто й чому налаштовує українців проти ЗМІ? - Фото 2

«Детектор медіа» регулярно досліджує так звану антизахідну, або «антидемократичну риторику». Її кількість в українському інформаційному просторі росте, а проросійські сили в Україні все частіше інтегрують російські меседжі в антизахідні. Автори такої риторики прагнуть дискредитувати колективний «Захід», тобто Європу, США, НАТО й весь демократичний світ: мовляв, ті, прикриваючись демократією, взяли Україну під «зовнішнє управління». Загалом тези про «зовнішнє управління» ми чуємо в першу чергу з Росії, зокрема із заяв російського президента Володимира Путіна.

Досліджуючи дезінформацію Кремля в українських соцмережах, ми побачили, що регулярно в наративі «зовнішнього управління» згадують незалежні українські медіа, які, за словами пропагандистів, нібито керуються «Заходом». Тому «Детектор медіа» за допомогою елементів штучного інтелекту проаналізував близько 2 500 дописів у фейсбуку, телеграмі та твітері, щоб ідентифікувати, в які українські медіа цілиться Кремль, які методи дискредитації використовує та які альтернативи пропонує.

Джерела: український сегмент фейсбука, ютуба, телеграма і твітера. Під українським сегментом маємо на увазі дописи профілів, сторінок, груп та каналів, які розташовані в Україні або вказали своїм місцем розташування Україну.

Період аналізу: вересень 2021 року — січень 2022 року.

Детальніше про методологію дослідження читайте тут.

Нападки на незалежні медіа в соцмережах ми спостерігали протягом 2021 року. Проте на початку 2022 рокупропагандисти в соцмережах загорнули наратив про «керовану Заходом Україну» в новий контекст — можливе вторгнення Росії; і звели до того, що «ставленики Сороса створюють політичні та економічні кризи, щоб чи то він особисто, чи то колективний “Захід” могли заробити». Тут прокремлівські дописувачі пояснюють, що нібито «західні ЗМІ й соросята нагнітають конфлікт із Росією», щоб «Україна виконувала доручення Сороса». Разом із цим користувачів соцмереж намагаються переконати, що за фінансування Заходу медіа нібито просувають антиросійську ідеологію та говорять про агресію, тимчасом як «російські ліберальні ЗМІ вчать гуманізму».

Для позначення медіа та окремих представників ЗМІ чи громадського сектору, яких намагаються дискредитувати, використовують численну кількість ярликів, наприклад, «клієнтела», «іноземні агенти», «агентура Заходу», «чужинська агентура», «рептелоїди з Заходу», «грантососи», «грантоїди». Однак найпопулярнішими з них все ж лишаються похідні слова від прізвища американського фінансиста Джорджа Сороса: «соросЗМІ», «соросята», «ставленики Сороса», «адепти Сороса», «секта свідків Сороса», «рупори Сороса», «сорособоти».

Які українські медіа Кремль дискредитує в соціальних мережах?

Основним критерієм вибору медіа для атаки прокремлівських користувачів є зв’язки з колективним «Заходом». Чи то грант, який редакція отримала від іноземного грантодавця, чи то якщо медійник вчився коли-небудь у Європі, США або Канаді. Принаймні так це пояснюють самі прокремлівські сторінки та канали. Проте атакують переважно або великі медіа, чия риторика суперечить прокремлівській, або людей чи організації, які викривають дезінформацію, поширювану проросійськими джерелами. Єдине, що насправді об’єднує ці медіа, — аж ніяк не «служіння Соросу», а прозора редакційна політика та модель фінансування.

Умовно тих, на кого нападали, можна поділити на три категорії: медіа й медійні проєкти, грантодавці та фонди, що підтримують розвиток незалежних медіа, та громадські організації, що спеціалізуються на різних аспектах медіа. Серед першої категорії найбільше нападали на такі медіа: «Українська правда», «Дзеркало тижня», «Наші гроші» та Bihus.Info, «Слідство.Інфо», «Схеми», «Заборона», Hromadske, «Укрінформ», «Слово і Діло», Liga.net, «НВ», Суспільне, «Крим.Реалії» і «Радіо Свобода», «Детектор медіа», Інститут масової інформації.

Серед грантодавців та фондів прокремлівські сторінки та канали в соцмережах найбільше дискредитували USAID та Internews Network. Часто дискредитують Міжнародний фонд «Відродження», проте рідко в контексті медіа. Із громадського сектору найчастіше атакували «Детектор медіа» (дискредитували і як медіа, і як громадську організацію), Інститут масової інформації, The Journalism Development Network, Академію української преси, Комітет захисту журналістів та Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів.

Протягом 2021 року можна побачити, як упевненість прокремлівських телеграм-каналів зростає. Якщо раніше вони приділяли більше уваги поясненням та прикладам, чому певним медіа чи медійникам не можна довіряти, то зараз прокремлівські телеграм-канал почали відкрито й прямо говорити, що тим, кого вони вважають «соросятами», віри нема. Все частіше можна побачити аргументи у стилі «бо ми так сказали». Наприклад, телеграм-канал «Под Мантией» у листопаді оголосив, що буде захищати «всіх, кого принижують соросята», пояснивши це так: «Якщо соросята женуть на когось, значить, це нормальні та порядні люди». Прямі заклики не довіряти всім, кого телеграм-канали пов’язують із Соросом, можуть свідчити про впевненість адміністраторів у лояльності та підтримці їхньої авдиторії.

Аргументом на користь скоординованої атаки є створення телеграм-каналу — MediaKiller (@MediaKiller2021, 56 тисяч підписників), який спеціалізується на медійній тематиці. У цьому каналі часто можна побачити критику влади та її комунікацій, дискредитацію незалежних медіа та кремлівський наратив «зовнішнього управління». Примітно, що канал із такою ж назвою є в російському сегменті телеграма.

Також цікаво те, що український MediaKiller всього після перших 14 дописів у серпні 2021-го різко набрав підписників. Вже у вересні новостворений канал мав понад 45 тисяч підписників. Список тих, кого цитує канал, промовистий. Приміром, за 8–10 лютого канал поширював дописи таких телеграм-каналів: «Наглый» — особистий канал ведучого каналу «Наш» Макса Назарова, канали викритої СБУ російської мережі — «Резидент» і «Сплетница».

   Які прийоми використовує Кремль для дискредитації незалежних медіа?

Поділ на своїх та чужих. Використовуючи різні ярлики на зразок «сороСМИ», пропагандисти одразу протиставляють себе групі, яка керується міфічним «Заходом». Себе представляють борцями за правду, а незалежні медіа — такими, що приховують правду від українців. Прокремлівські медіа й телеграм-канали зображають себе робінгудами українського інформаційного простору.

«Чорні / білі списки». Прокремлівські дописувачі публікують списки медіа, які варто читати, а також тих, яким не слід довіряти, адже, мовляв, вони «слуги Сороса». Практика білих списків є звичною для профільних медійних організацій, що займаються моніторингом дотримання журналістських стандартів. До прикладу, «Детектор медіа» регулярно моніторить дотримання стандартів у випусках новин, які виходять у прайм-таймі восьми національних телеканалів. Проте суттєва різниця між моніторингами профільних організацій і списками, що поширюють прокремлівські сторінки, в тому, що в перших є чіткі критерії оцінки й експертиза, а у других — бажання дискредитувати ідеологічних опонентів.

Зазвичай для дискредитації рейтингу використовують загальніші меседжі, без конкретики. Наприклад, що в рейтинги на перше місце ставлять «лише свої видання», щоби «формувати в суспільстві образ чесних». Цей принцип пропагандисти застосували до білого списку онлайн-медіа від Інституту масової інформації. Одним з останніх аргументів, які використовували пропагандисти на підтвердження своєї позиції, стало те, що в «білому списку» українських онлайн-медіа було видання «Букви», колишні працівники якого звинуватили керівництво в «токсичній атмосфері та приниженні в редакції», причетності до дискредитації Зеленського, переслідуванні депутата Вʼячеслава Соболєва, веденні передвиборчої програми Іллі Киви та телеграм-каналу бізнесмена Павла Фукса тощо. Співвласник видання Петро Терентьєв тоді відкинув ці звинувачення. Втім «Букви» з’явились у рейтингу давно — в той час, коли редакцією керували інші люди (Тетяна Ніколаєнко та Данило Романчук), і видання здебільшого дотримувалося журналістських стандартів.

Принцип «сам дурак». Часто пропагандисти йдуть від зворотного, тобто беруть ґрунтовні дослідження, де показано, що певні медіа чи сторінки поширюють дезінформацію, і кажуть, що це якраз ті медіа, які варто читати. Мовляв, раз «грантоїди» на них нападають, то це достойні медіа. Коли «Детектор медіа» опублікував перелік телеграм-каналів, що поширювали антидемократичну риторику, частина з цих каналів написала про цей список як дошку пошани. У персональних телеграм-каналах Макса Назарова (ведучий на вже підсанкційному телеканалі «Наш»), Діани Панченко (ведучої підсанкційних Першого незалежного та Ukrlive), Олесі Медведєвої (співробітниці підсанкційного видання «Страна.ua»), Василя Апасова (APnews) вдаються до висміювання відповідних матеріалів, намагаючись представити це «як перемогу та найвищу оцінку своєї роботи», а часом — до приниження. Рідше, але сторінки прокремлівських медіа в соцмережах вступають у дискусію й намагаються розбирати дослідження й показувати, чому висновкам дослідників не можна вірити. Така тактика справді рідкість, оскільки аргументів в арсеналі пропагандистів не так багато, щоби змусити сумніватися у ґрунтовних дослідженнях, тому частіше вони вибирають принцип «бо сам дурак».

Анонімні телеграм-канали доволі швидко реагують на інформацію про себе — як від ЗМІ, так і від державних органів. Вони часто захищаються аргументом про «нерозуміння роботи телеграму». Мовляв, усі ці дослідники й держслужбовці просто не розбираються в телеграмі. У цьому контексті часто з’являється однакові меседжі про медіа та Офіс президента, які «не змогли створити свій впливовий телеграм-канал, тому дискредитують “Резидент”, “ЗеРаду”, Шарія, “Шептуна” та інших».

Прийом «жертви». Прокремлівські сторінки та канали в соцмережах намагаються показати себе жертвою, яку з усіх сторін атакує Офіс президента та «соросята». Загалом тема містить контраверсійні меседжі, адже з одного боку вони позиціонують себе тими, на кого нападають, тобто слабшими, а з іншого — достатньо впливовими, щоб бути чи не єдиною опозицією Зеленському та «СороСМИ». Також поруч із переконаннями про нібито співпрацю незалежних ЗМІ та Офісу президента просувають меседжі про «атаки соросят на Зеленського». Цей меседж був особливо популярним наприкінці осені, коли вийшло багато статей та розслідувань про ОПУ, Зеленського та пов’язаних із ним чиновників чи ініціативи. Щоби переконати в цьому авдиторію, використовують абсолютно різні кейси, залежно від подій — від «Вагнергейту» й фільму «Офшор 95» до розслідування про голову правління «Укрексімбанку» Євгена Мецгера та про заступника секретаря РНБО Руслана Демченка. Усі повідомлення про «медіаатаки проти Зеленського» зводили до того, що «Захід зливає Зеленського». Цей прокремлівський наратив теж кочує від події до події — «зливають» президента нібито на замовлення олігарха й медіавласника Ріната Ахметова чи фінансиста Джорджа Сороса; «зливають», щоби почав виконувати накази щодо «Донбаського кейсу» або щодо екстрадиції Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова; «зливають», щоби послабити владу та в майбутньому усунути з посади президента.

Відсутність реакції з боку ОПУ на певні публікації намагаються пояснити тим, що влада побоюється ЗМІ, які фінансує Сорос та USAID, а «сміливість у висловлюваннях» деяких медіа — тим, що вони «не бояться влади, бо їх кришує Сорос або західні посольства». Зокрема, Макс Назаров описує це так: «Если тебя финансирует Запад — ты священная корова», — натомість, переконує він, інші медіа «без покровителів із посольства» нібито такої підтримки не отримують.

У війні з ОПУ звинувачують і Суспільне, зокрема Наглядову раду Національної суспільної телерадіокомпанії України та її голову Світлану Остапу й голову правління НСТУ Миколу Чернотицького. Загалом у контексті «зовнішнього управління» дискредитація наглядових рад при будь-якій українській інституції — доволі поширена практика пропагандистів. Однак зазвичай ці повідомлення зводяться до звинувачень певних представників наглядових рад в ухваленні рішень в інтересах західних структур, натомість у випадку НСТУ — до «розпилювання бюджетних грошей». За версією прокремлівських сторінок та каналів, конфлікт між НСТУ та Офісом президента виник давно через бажання влади самостійно контролювати роботу Суспільного, натомість наглядова рада НСТУ перешкоджає планам ОПУ та нібито «захищає одноосібне розпилювання бюджетних грошей, що виділяються Національній громадській телерадіокомпанії України».

«Спіраль мовчання». Це тактика, яку прокремлівські користувачі соцмереж приписують незалежним медіа та громадським організаціям. Вони бездоказово стверджували, що саме нею користуються «соросята» та «грантоїди». Тобто користувачів соцмереж намагалися переконати, що ініціативи від громадського сектору насправді не мають підтримки — це начебто ілюзія, яку створюють «підконтрольні Соросу експерти й ЗМІ».

Перехід на особистості. Популярним прийомом медіа є нападки на власне журналістів та медійників. Тут можна побачити різні варіації: від «секретних» зливів про заробітки медійників до просто грубих безпідставних образ. Принцип вибору жертви нападу все той же — «зв’язки із Соросом», які, звісно, ж ніхто не доводить. Інколи це доходить до абсурду, оскільки у лави «соросят» записують навіть після факту поїздки у ЄС, США чи Канаду. Якщо йти за такою логікою, то значна частина українців — «соросята», бо підступний Сорос вербує людей як тільки ті ступають не територію «Заходу».

Частина медійників є представниками медіа та організацій, які атакують пропагандисти. Відповідно часто вони дискредитують медіа через персональні напади на їх представників чи тих, хто має до них відношення. Наприклад, атакують команду «Української правди» — головну редакторку Севгіль Мусаєву та журналіста-розслідувача Михайла Ткача. Також команду Суспільного — голову правління НСТУ Миколу Чернотицького, голову наглядової ради та заступницю шефредактора «Детектор медіа» Світлану Остапу, ведучу «Українського радіо» Наталію Соколенко та ведучих токшоу «Зворотний відлік» Мирославу Барчук та Павла Казаріна. Допікає пропагандистам і «Детектор медіа», тому фіксуємо їхні дописи про голову ГО «Детектор медіа» та шефредакторку однойменної групи видань Наталію Лигачову та головного редактора видання Отара Довженка. Серед тих, хто займається чи займався журналістикою, за період аналізу згадували Мирославу Гонгадзе, Олексія Мацуку, Мустафу Наєма, Сергія Гармаша, Сергія Лещенка, Дениса Бігуса та Дениса Казанського.

Окремо бачимо медіавласників: Віктора Пінчука, Ріната Ахметова й Томаша Фіалу. Також тих, хто не має прямого стосунку до журналістики, але згадувались у контексті дискредитації медіа, — Сергія Притулу, Святослава Вакарчука та Олега Сенцова.

Тут пропагандистам не позичати креативності — прізвиська, плітки про особисте життя людей, «секретні інсайди» про заробітки й меми. Значна частина дописів — просто безпідставні образи, які радше нагадують стереотипні плітки під під’їздом, аніж справжні інсайди.

Дискредитація медіа через його власника. Тактика особливо притаманна анонімним телеграм-каналам, що іронічно, адже вони нападають на власників медіа в той час, як про своїх власників чи навіть адміністраторів не говорять взагалі. Прикладом прийому є напади на «Українську правду» після того, як її купивгенеральний директор Dragon Capital Томаш Фіала. На прокремлівських сторінках соцмереж різко зросла кількість атак на видання: у будь-якому відео, розслідуванні чи матеріалі про ОПУ або «слуг народу» одразу шукають вигоду для Фіали. Окрім нього, часто згадують журналіста-розслідувача Михайла Ткача, який перейшов зі «Схем» до редакції «УП». Його розслідування про святкування, зустрічі з олігархами чи відпустки представників ОПУ називають «атаками, які особливо боляче б’ють по Зеленському і Єрмаку». Про саме ж видання майже завжди пишуть «Українська правда Фіали». На  «НВ», яке теж належить Dragon Capital, так часто не вішають цей ярлик. Хоча  «НВ» теж записали до «агентів Сороса» й пишуть про заангажованість видання до ОПУ або про начебто поширення старих чи неперевірених новин, переважно більшість згадок про нього — це повідомлення про активи Фіали.

Для чого прокремлівські профілі й канали в соцмережах атакують незалежні українські медіа?

Окрім того, що такі напади загалом підривають суспільну довіру до медіа як інституту, Кремль підштовхує українців до своїх джерел інформації. Формула проста: не вірте їм, а вірте нам. Прокремлівських медіа в Україні досі вдосталь, сумнівних інформаційних помийок та анонімних телеграм-каналів також. Останні, зокрема, пропонують себе як аналог та чи не єдиний незаангажований ресурс офіційним джерелам інформації, незалежним ЗМІ та представникам громадського сектору. Паралельно вибудовуючи свою мережу на кшталт медіагрупи всередині телеграма. «Детектор медіа» регулярно досліджує, як працюють мережі прокремлівських телеграм-каналів в Україні, й не раз показував, як вони поширюють дописи одне одного в різних темах. Ось, зокрема, приклад взаємозв’язків між телеграм-каналами щодо суспільно-політичних тем у січні 2021-го.

Показовим стало створення телеграм-каналу «Круги под глазами», який позиціонується як канал «украинской медиатусовки»; його постійними учасниками, які висловлюються та спілкуються у форматі коротких відео, є виключно ведучі прокремлівських медіа, проросійські блогери та журналісти (Макс Назаров, Діана Панченко, Олеся Медведєва та інші). Водночас уже лунають пропозиції (наразі поодинокі) до проросійських ЗМІ («Шарий.net», «Старны.net», телеканалів Медведчука тощо) створити власну медіаспільноту чи орган, на противагу «фондам та ГО соросят».

Фото: Getty Images

Источник материала
loader
loader