Самозаподіяна криза в Україні

18 серпня президент Володимир Зеленський офіційно висунув в. о. міністра оборони Євгена Хмару, колишнього високопосадовця Служби безпеки України (СБУ). Це рішення закрило шанси на повернення Михайла Федорова. Його кандидатуру ще мав затвердити парламент, де через розкол фракції «Слуга народу» Зеленський більше не має більшості, але цього разу Рада затвердила кандидатуру.

У відеозверненні, яке очевидно було реакцією на цю подію, Федоров заявив, що Україні потрібен «легальний, безпечний і реалістичний механізм» проведення виборів під час повномасштабної війни. «Ми не повинні дозволити Путіну вирішувати, коли українці зможуть обирати свою владу», — сказав Федоров, додавши, що демократія є «частиною того, за що ми сьогодні боремося».

У шпильці на адресу Зеленського Федоров також закликав до більшої підзвітності влади й розкритикував корупцію та бюрократичну неефективність воєнного часу. Федоров зазначив, що нецільове використання оборонних коштів позначається на здатності України воювати, позбавляючи війська техніки. «Влада має означати відповідальність», — сказав Федоров.

Більшість українців вважають, що звернення Федорова було помилкою. Водночас відповідальність за цю кризу лежить настільки ж на Зеленському, наскільки й на Федорові.

Передумови кризи

15 липня президент Володимир Зеленський звільнив Михайла Федорова з посади міністра оборони — лише через шість місяців на посаді — у межах ширшого перезавантаження уряду. Звільнення Федорова було такою ж помилкою й автоголом, як і зняття Василя Малюка з посади голови СБУ та усунення Валерія Залужного з посади головнокомандувача з подальшим «засланням» до Лондона послом України. Федоров, Малюк і Залужний були високопрофесійними, і їхнє усунення завдало шкоди національній безпеці України.

Це рішення спричинило найбільшу політичну кризу, з якою зіткнувся Зеленський від початку повномасштабного вторгнення Росії — значно більшу за минулорічні протести проти позбавлення незалежності двох антикорупційних органів, НАБУ (Національного антикорупційного бюро) та САП (Спеціалізованої антикорупційної прокуратури).

Тисячі протестувальників зібралися в Києві та ще 15 українських містах, багато з них, як і торік, — молодь. Заступник командувача Повітряних сил подав у відставку на знак протесту. Командувач Об’єднаних сил України Михайло Драпатий публічно підтримав Федорова. Опозиційні депутати, українські та західні медіа, а також європейські чиновники, зокрема єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубілюс, розкритикували чистку найважливішого воєнного міністра. Водночас Сирський отримав підтримку від командувача ВМС Олексія Неїжпапи, командувача Десантно-штурмових військ Олега Апостола та командувача Сил територіальної оборони Ігоря Плахути.

Протести на підтримку Федорова на Хрещатику в Києві

Незабаром стало зрозуміло, що криза винесла на поверхню тривалий закулісний конфлікт між Федоровим і Олександром Сирським, головнокомандувачем Збройних сил України, який Зеленський виявився не здатним — чи не бажав — врегулювати. Один аспект конфлікту — на рівні особистостей і віку (Федорову 35 років, Сирському — 61), а важливіший аспект — різні підходи до ведення війни (високотехнологічний Федоров проти більш традиційного Сирського).

Сирського не пов’язували з корупцією. Він неохоче виступав у медіа, але через п’ять днів після звільнення Федорова спробував викласти свою позицію, написавши, що Україна «більша за Федорова, Сирського чи будь-кого з нас». Це не завадило рішенню усунути Сирського з посади головнокомандувача Збройних сил України 26 липня та призначити на його місце Михайла Драпатого.

Головнокомандувач Збройних сил України Михайло Драпатий

Розпочавши каденцію міністра оборони, Федоров ініціював аудит міністерства оборони та військових бригад, який виявив перевитрату 6,6 млрд доларів. Він поставив посадовців міноборони перед детекторами брехні, і тих, хто відмовився проходити перевірку чи провалив її, звільнили. Федоров перевів військові закупівлі на систему відкритих тендерів, що, наприклад, у випадку артилерійських снарядів знизило їхню вартість на 16%. Федоров блокував спроби спрямувати вигідні закупівельні контракти до наближених оборонних компаній, що призвело до конфліктів із впливовими фігурами всередині українського політичного та оборонного істеблішменту, а також із Сирським.

Перелом ходу війни на користь України

Не випадково, що перелом у війні на користь України стався у 2026 році саме тоді, коли Федоров обіймав посаду міністра оборони. Це робить незрозумілим, чому Зеленський звільнив архітектора успішної воєнної стратегії? Як зазначило видання Kyiv Independent, «у тому, що може виявитися найшкідливішим рішенням останніх років війни, президент Володимир Зеленський щойно звільнив людину, яка була рушійною силою цього перелому долі».

Kyiv Independent написало, що ні Зеленський, ні Сирський не мали плану перемоги над Росією; натомість у Федорова був план, який давав результати. Федоров поєднував нестандартне та творче мислення, сучасні технології, прагнення зберегти життя цивільних і військових, а також стратегію зламу російської рішучості продовжувати війну проти України. Зеленський і Сирський не запропонували жодного плану вирішення кризи мобілізації в Україні; Федоров окреслив кроки для її подолання.

Межі офіційного пояснення

Публічне пояснення перестановок від Зеленського мало технократичний характер, але приховувало корені кризи. Він заявив, що зміни покликані реалізувати «оновлену політичну стратегію», за якої кожен напрям зовнішньої політики закріплюється за «конкретною людиною зі значним досвідом», і наголосив, що підготовка України до «ще однієї важкої зими» є нагальним пріоритетом. Це пояснення не відповідало на питання, чому саме Федорова треба було замінити тоді, коли перебіг війни змінювався на користь України.

На спільній пресконференції з британським прем’єр-міністром Кіром Стармером Зеленський визнав напругу між Федоровим і Сирським: «Я дуже хотів єдності. Сторони її не знайшли. І це не лише їхня проблема, а й моя. Я не знімаю з себе відповідальності. І я поважаю обидві сторони, знаю їхні сильні сторони, знаю їхні слабкі сторони, і дуже хочу, щоб вони посилювали Україну». Зеленський де-факто визнав, що міністерство оборони та військове командування функціонально стали не здатні працювати разом, а його власні спроби виступити посередником між ними зазнали невдачі.

Депутат «Слуги народу» Олександр Мережко заявив, що президент звільнив Федорова, бо той «конфліктував зі старою генеральською школою» та через «його суперечливі реформи щодо військового призову». Це підтверджують аналітичні матеріали та репортажі українських медіа.

Проблема мобілізації в Україні

Зрештою Зеленський підняв питання відсутності прогресу Федорова щодо мобілізації військових — питання, яке ставало все гострішим на тлі чуток, що президент Росії Володимир Путін оголосить повну мобілізацію після парламентських виборів 18–20 вересня. Путін нібито планує мобілізувати півмільйона росіян і кинути їх проти України у війні.

Мобілізація тривалий час залишається проблемою для України, і жоден міністр оборони, включно з Федоровим, не міг вирішити її за шість місяців. У липні у Львові — місті, зазвичай асоційованому з українським патріотизмом і націоналізмом, — натовп і працівники ТЦК зіткнулися після спроби затримати чоловіків призовного віку.

Зеленський несе значно більшу відповідальність за нерозв’язаність проблеми військової мобілізації, ніж Федоров: адже впродовж усіх семи років його президентства уряди формувалися виключно з представників «Слуги народу». Зеленський завжди відмовлявся погодитися на уряд національної єдності («Слуга народу» — «Голос» — «Європейська Солідарність»).

Зеленський завжди виступав проти зниження призовного віку до 18 років, як це прийнято в кожній західній демократії й було під час попередніх воєн. Призовний вік в Україні становить 25–60 років.

Дивним чином, 26 серпня 2025 року уряд Зеленського ухвалив Постанову №1031 про нові правила перетину кордону для чоловіків віком 18–22 роки (набула чинності з 28 серпня). Вона дозволила чоловікам 18–22 років безперешкодно виїжджати з України під час воєнного стану. Це стосується всіх громадян цієї вікової групи, а рішення поширюється й на українських громадян, які на той момент перебувають за кордоном з різних причин.

До, і особливо після, повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року мільйони українців стали ВПО (внутрішньо переміщеними особами), а інші виїхали до ЄС, Великої Британії, Норвегії та Швейцарії. Приблизно 4,8–4,9 мільйона українців перебувають у ЄС, Великій Британії, Швейцарії та Норвегії. За опитуванням КМІС (Київського міжнародного інституту соціології) 2024 року, половина з них розглядала б можливість повернення до України.

Європейський Союз 15 липня погодився продовжити тимчасовий захист для українських біженців до березня 2028 року, але нові приїзди чоловіків призовного віку (приблизно 23–60 років) з березня 2027 року виключатимуться. Вони кваліфікуватимуться лише якщо виконали військовий обов’язок, мають паспорт із законним штампом виїзду або підпадають під українські військові звільнення (інвалідність, батьки трьох і більше дітей, опікуни на повний день). Українські чоловіки, які вже перебувають у ЄС під тимчасовим захистом, отримують «дідусеву» гарантію й зміна їх не стосується.

На тлі погіршення ставлення до України і українців в Польщі міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив 13 липня, що чоловіки призовного віку, які живуть у Польщі, мають повернутися на батьківщину, щоб приєднатися до Збройних сил України. Косіняк-Камиш також анонсував можливе посилення заходів для українців у Польщі, зокрема депортацію тих, хто порушує громадський порядок або демонстративно виставляє напоказ багатство, а також посилення правил натуралізації через подовження вимоги щодо проживання з 3 до 8 років, додавання іспиту з історії, присяги на вірність і мовного тесту з польської.

У січні 2026 року Федоров заявив, що в Україні налічується близько 2 мільйонів ухилянтів (додатково — близько 200 тисяч випадків дезертирства безпосередньо з війська). Дані Держприкордонслужби показують близько 1143 спроб незаконного перетину кордону чоловіками призовного віку за останні півроку (536 кримінальних проваджень відкрито з початку року).

Федоров почав вирішувати проблеми мобілізації. Піхотинці на передовій мали б отримати збільшення місячної оплати з 2500 до 7000 доларів; запроваджувалися б нові фіксовані контракти на шість, десять, 14 і 24 місяці; а демобілізація найдовше служивших військових мала розпочатися наприкінці 2026 року. Компанії-посередники отримували б 7000 доларів підйомних за кожного залученого військового. Іноземці мали б з часом становити 20% і більше нових рекрутів. 200 тисячам українців, зафіксованих як самовільно залишили частину, надавалося б 100-денне вікно, протягом якого вони могли б повернутися до лав ЗСУ без покарання.

За даними «Української правди», приблизно 6 мільйонів українців, які підлягають військовому обліку, вчасно не оновили свої дані. Проте до цього числа входять не лише ті, хто свідомо ухиляється від процесу, а й особи, які мають право на відстрочку, і працівники «заброньованих» посад.

Підсумовуючи: Україна має потенціал мобілізувати більше чоловіків і жінок до своїх збройних сил і сил безпеки. Під час Великої вітчизняної війни 1941–1945 років приблизно 7 мільйонів українців служили в радянській армії — приблизно чверть її особового складу. З близько 800 тисяч жінок, які служили в радянській армії під час Великої вітчизняної війни, 127 тисяч були українками. За оцінками міністерства оборони України, нинішня чисельність Збройних сил, сил територіальної оборони та Нацгвардії становить 850 тисяч осіб. З них 75 тисяч — жінки.

Федоров: необхідні військові реформи були заблоковані

Федоров дав найповніше публічне пояснення того, як він бачить кризу, на екстреному брифінгу в Києві 16 липня, наступного дня після свого звільнення. Він сказав, що не ставив умови «або я, або Сирський». Федоров був готовий працювати з головнокомандувачем Сирським, але всі «наші ініціативи почали блокуватися». Генштаб Сирського фактично мав право вето щодо реформаторського й модернізаційного порядку денного міноборони.

Федоров конкретизував бюрократичну ціну цього спротиву. «За шість місяців ми не змогли змінити структуру міністерства оборони, бо Генштаб не погоджував це», — сказав він. Окремо він зазначив, що «затвердження програми забезпечення бригад дронами тривало чотири місяці через бюрократичні суперечки».

Публічний імідж Федорова будувався на швидкості; наприклад, раніше він очолював цифрову трансформацію України під гаслом «держава у смартфоні» й пишався тим, що прорізав радянську бюрократію. Тож чотиримісячна затримка з озброєнням фронтових бригад дронами була, за його визначенням, непростимою.

Найгостріші слова Федоров залишив для небажання Сирського відкрито обговорювати проблеми війська. «Сирський не готовий відкрито говорити про проблеми. Замість того, щоб думати, як перемогти Росію, він придумав, як розколоти країну», — заявив Федоров, звинувачення, яке зображувало Сирського не просто перешкодою для реформ, а й тим, хто активно сіє розкол у політичному й військовому керівництві України.

За цим Федоров прямо закликав до чистки на вершині військового командування: «Нам потрібні фундаментальні кадрові рішення. Новий головнокомандувач, новий начальник Генштабу, щоб наших молодих командирів більше не стримували». Сирський, зі свого боку, фактично висунув власний ультиматум Зеленському — або Федоров іде, або він подасть у відставку.

Чотири змістовні площини конфлікту

Суперництво Федорова й Сирського трималося на чотирьох важливих питаннях.

Перше — доктрина, тобто як Україні слід воювати з Росією. Федоров був відвертим прихильником заміни солдатів машинами через невирішену проблему мобілізації в Україні та через те, що вона ніколи не зможе зрівнятися з набагато численнішим людським ресурсом Росії, який, здається, байдужий до втрат. Директор ЦРУ Джон Реткліфф заявив у середині липня, що щойно розгорнуті російські новобранці виживають на українській передовій приблизно 20–30 хвилин. Історик Пітер Франкопан, посилаючись на російських військових блогерів, писав, що від моменту підписання контракту солдатом до його загибелі в бою може минути лише 10 днів — три тижні (включно з підготовкою).

Дуже високий рівень російських втрат пов’язують переважно з дронами з ШІ-наведенням у першій особі, на які, залежно від місяця, припадає 70–96% російських втрат, за даними аналітичного центру CSIS (Center for Strategic and International Studies). До першої половини цього року співвідношення втрат змінилося з 3:1 (Росія до України) до майже 8:1. Місячні втрати Росії у 35 тисяч перевищують місячний темп вербування у 27 тисяч, що вказує на те, що втрати Росії випереджають поповнення.

За Федорова Україна збільшила закупівлі наземних безпілотних апаратів з 12 тисяч до 50 тисяч за один рік. «Спочатку мають воювати дрони. Ми маємо захищати людей. Ми повинні втрачати дрони, а не солдатів. Тільки тоді має заходити піхота», — сказав Федоров. «Якщо ми хочемо перемогти ворога асиметрично, з мінімальними втратами, нам потрібно змінити головнокомандувача й начальника Генштабу», — додав Федоров.

Федоров і Сирський мали різні бачення війни. Технологічно орієнтоване бачення Федорова перебувало у напрузі з більш традиційним акцентом Генштабу на живій силі, бригадній структурі та утриманні піхотою ліній фронту. Сирський не хотів, щоб цивільний технологічний міністр диктував оперативні пріоритети командирам із багаторічним військовим досвідом.

Сирського називали «М’ясником Бахмута» — прізвисько, що походить від Битви за Бахмут із серпня 2022 по травень 2023 року, найдовшого й найкривавішого бою війни, який Росія зрештою захопила ціною величезних втрат для «Вагнера» й російських військ. Прізвисько виникло через критику всередині українських військових кіл за те, що він занадто довго утримував Бахмут за надто високу людську ціну, відмовляючи в дозволі на відхід із вразливих, майже безнадійних позицій, що призводило до великих українських втрат. Наказ Сирського розпочати контрнаступ для повернення території в середині 2023 року поглибив критику на його адресу за надмірну готовність жертвувати життями солдатів.

Ми не знаємо, чи це було рішення самого Сирського, чи його зобов’язав утримувати Бахмут Зеленський, який вважав місто питанням національного престижу. «Сирський був близьким союзником Зеленського й часом тісно узгоджував військові плани відповідно до побажань президента», — писала Financial Times. Бахмут упав би значно раніше без його оборони, з огляду на те, що українські сили значно поступалися чисельно й у вогневій потужності.

Друге — інституційний контроль над реформою. Міністерство Федорова прагнуло повноважень реструктурувати як саме міноборони, так і ширший ланцюг командування, щоб піднести молодших, перевірених у боях офіцерів над усталеною ієрархією. Генштаб на чолі з Сирським контролював погодження, необхідні Федорову для проведення цих змін, і, за словами колишнього міністра оборони, відмовлявся їх надавати.

Третє — політика мобілізації та призову, сфера, у якій сам Федоров визнавав помилки і яку ми обговорювали раніше. Федоров сказав: «Коли ти розробляєш проєкт, який зачіпає стільки людей, неможливо робити це без консультацій з українським суспільством, експертами й військовими. Ми не провели ці обговорення, коли розробляли контракти», — маючи на увазі нові контракти на військову службу, запроваджені за часів його перебування на посаді міністра оборони. Зеленський намагався перекласти на Федорова провину за нерозв’язання проблеми мобілізації, тоді як, як ми обговорювали раніше, він сам ніс за це головну відповідальність.

Четверте, наскрізне для всіх попередніх, — питання того, хто контролює наратив воєнного часу і, опосередковано, політичну вагу. Зростання популярності Федорова змусило декого в Києві розглядати його як потенційного політичного суперника Зеленського — питання, яке також було однією з причин звільнення Залужного. Це накладалося на тертя між Федоровим і Сирським та вищим генералітетом України.

Наслідки

Наслідки настали негайно й обійшлися Зеленському політично дорого. Заступник командувача Повітряних сил Павло Єлізаров подав у відставку на знак протесту, написавши у Facebook: «Я вважаю, що усунення М. Федорова — це велике зло для обороноздатності країни». Сергій Стерненко, відомий громадський активіст і блогер, якого Федоров призначив своїм радником з питань дронової війни ще у січні, також подав у відставку. Микита Потураєв, депутат від «Слуги народу», теж пішов у відставку на знак протесту.

Федоров відмовився від пропозиції стати радником президента та прем’єр-міністром. Іншу пропозицію — надати Федорову високу посаду в РНБО (Рада національної безпеки і оборони) з прямим доступом до президента та мандатом наглядати за оборонними інноваціями й військовою реформою — також відхилили. «За запропонованою домовленістю Федоров наглядав би за програмами оборонних технологій та зусиллями з нарощування виробництва зброї дальнього радіусу дії, що дало б йому змогу продовжувати реформи поза межами міністерства оборони та військового командування. Він також працював би над залученням іноземних інвестицій у оборонну промисловість України», — писала Financial Times.

Федоров хотів повернутися на посаду міністра оборони — і щоб Сирського й Генштаб замінило молодше покоління військових офіцерів, «чиї кар’єри формувалися під час війни Росії проти України, а не радянською військовою традицією. Прихильники стверджують, що такі командири краще розуміють нові реалії, що змінюють характер війни, зокрема стрімке поширення дронової війни, децентралізоване прийняття рішень і потребу у швидшій адаптації на фронті». Федоров є симптомом «поколінського зсуву, що охоплює оборонний сектор України, де молоді чоловіки та жінки, багатьом з яких немає й 30 років, поступово витісняють стару гвардію радянської епохи й утверджуються як рушійна сила воєнних зусиль своєї країни». Ця поколінська зміна «проходить через кожну ланку української воєнної машини. Двадцятирічні інженери проєктують складні дрони. Молоді підприємці перетворюють ці прототипи на виробничі лінії, деякі з них використовують західну освіту для залучення іноземного фінансування. У міністерстві оборони нещодавні випускники ВНЗ прорізають бюрократію, щоб швидше доправляти зброю на фронт».

«Такий рівень інновацій і те, як їх інтегровано в боротьбу України, було б неможливим без цих молодих людей», — сказав Пер Гольст, заступник військового аташе Данського посольства в Києві. Ці ж молоді українці протестували проти звільнення Федорова.

Технології проти традиційної війни

Михайлу Федорову вдалося успішно поєднати оборонні технології та «ґіковість»

Конфлікт щодо того, як Україні слід воювати з Росією, існує з першого дня — і існує в кожній армії НАТО. Оборонні сектори традиційно консервативні й опираються змінам. Тим часом великі оборонні компанії прагнуть зберегти свої затишні стосунки з оборонним сектором і стримати конкуренцію з боку менших, технічно грамотних стартапів — особливо якщо їх очолюють жінки.

На ранньому етапі війни молоді українці, які експериментували з дронами й пропонували їх, наштовхувалися на той самий скептицизм українських оборонних чиновників, «зосереджених на закупівлі артилерії, ракет, танків і літаків, які десятиліттями домінували у веденні війни». «Технологічні сили України» представляють і лобіюють інтереси понад 100 українських виробників дронів. 25-річна Катерина Михалко очолює New Age Defence, яка об’єднує українські та європейські дрон-компанії.

Федорову приписують прискорення й підтримку цього поколінського зсуву ще коли він був міністром цифрової трансформації України. Він упровадив застосунок «Дія», який переніс держпослуги та цифрові паспорти на мобільні телефони, і підтримував оборонних підприємців і приватні оборонні компанії. Федоров запустив державну платформу Brave1 для фінансування оборонних стартапів і перетворення випробуваних у боях прототипів на військове обладнання. New York Times писала, що нещодавній симпозіум Brave1 «більше нагадував технологічну конференцію, ніж традиційну оборонну виставку. Молоді інженери у футболках юрмилися біля невеликих стендів, демонструючи найновіші дрони, поки на майданчику лунала техно-музика».

Вони розмовляли мовою Кремнієвої долини. Дійсно, Федорову приписують те, що він переконав Ілона Маска відрізати Росії доступ до Starlink, що мало руйнівний вплив на її військовий зв’язок і є одним із факторів, що допомогли змінити перебіг війни на користь України.

Федоров хвалив Сирського за оборону Києва у 2022 році та успішні контрнаступи на Харківщині й Херсонщині, але стверджував, що поле бою з того часу фундаментально змінилося й еволюціонувало, а Сирський не встиг за цими змінами.

На відміну від Федорова, головнокомандувач «не зумів сформулювати настільки ж переконливе бачення того, як Україна може зрештою перемогти», і Сирський «не має розуміння, як саме він переможе». Зосередженість Сирського на війні на виснаження — це та сфера, в якій, як вважає Путін, через більшу територію та населення Росії зрештою переможе.

Молодші поколінські союзники Федорова прийшли разом з ним у міноборони, і не дивно, що вони вступили в конфлікт зі старою військовою бюрократією, вихованою в Радянському Союзі. Цей самий поколінський конфлікт вразить кожне міністерство оборони НАТО у разі впровадження ними змін, необхідних для переходу до війни XXI століття. На відміну від Сирського та його союзників старшого покоління, молодше покоління Федорова вільно володіє іноземними мовами й має «гострі аналітичні навички і, передусім, здатність адаптуватися на льоту», і часто здобуло західну освіту.

20 досягнень Федорова

Головна мета Федорова полягала в тому, щоб змусити Росію відмовитися від своїх максималістських вимог, які діють з весни 2022 року, погодитися на переговори й просити перемир’я. Із цією метою план Федорова розвивався протягом його каденції міністра оборони за двадцятьма напрямами:

1. Російська ППО: знищити систему протиповітряної оборони Росії, щоб відкрити коридори для українських ударів.

2. Російський зв’язок: переконав Ілона Маска відключити Starlink для збройних сил Росії.

3. Злам російської системи мобілізації: збільшити щомісячну кількість російських втрат з 30 до 50 тисяч, тим самим перевищуючи кількість добровольців.

4. Логістична блокада: посилити тиск на режим Путіна, руйнуючи його економічні ресурси через удари по енергетичній інфраструктурі та економічній торгівлі Росії (наприклад, Wildberries [«Amazon» Росії]) та ізолюючи окуповані Росією Крим і Донбас.

5. Зупинити російські наступи: зупинити просування Росії та подальшу окупацію українських територій.

6. Скоротити цивільні втрати серед українців: підвищити відсоток перехоплення дронів і крилатих ракет українською ППО до 95% та впровадити аналіз кожної російської атаки.

7. Російська загроза: розширити протиракетну програму України.

8. Оборона: підтримка будівництва додаткових фортифікацій для захисту українських військ.

9. Командири: ставитися до командирів з повагою, підтримувати їх і призначати сильних та ефективних командирів корпусів.

10. Постачання: припинити розподіл ресурсів на основі фаворитизму й почати розподіляти ресурси, забезпечувати підготовку та кадрове планування через корпуси. Забезпечив базовий рівень постачання дронів бригадам і корпусам, закупив пікапи, позашляховики та багі, а також запустив грантову програму для виробництва вибухівки та ракет.

11. Технології: побудувати українську армію із сучасними технологіями на передньому краї.

12. Освіта: запустити Академію сучасної війни для навчання військовій доктрині та технологіям.

13. Військові втрати: скоротити кількість загиблих серед українських військових шляхом ширшого застосування технологій, коли перший раунд бою ведуть дрони, а солдати — другий. Україна не має такого ж людського ресурсу, як Росія. Федоров збільшив виробництво наземних дронів (роботів), які відіграватимуть роль першого етапу бойових дій.

14. Боротьба з корупцією: покласти край недостовірності та фальшивим звітам перед політичним керівництвом і запровадити підзвітність та впровадження результатів розслідувань. Запровадив конкуренцію в систему закупівель і тендери, що знизило ціни на військову продукцію, як-от артилерійські снаряди. Федоров нажив собі ворогів, забравши владу у Генштабу, «який раніше визначав конкретні компанії й моделі, які закуповуватиме держава». У грудні 2025 року міноборони склало список оборонних компаній, у яких закуповуватиметься військова техніка. Він зробив це, змусивши компанії конкурувати за ціною та результативністю на фронті. Це відкрило шлях більшій кількості українських оборонних компаній, які могли виграти контракт, і «урізало гарантований бізнес постачальників, які процвітали за старим списком, — серед них Fire Point».

Реформа Федорова щодо проведення відкритих конкурсів на тендери на момент його звільнення охоплювала лише п’яту частину закупівель дронів і, якщо його не буде відновлено на посаді, може завершитися разом з його відходом.

15. Бойова ефективність: провів аудит 120 бригад і об’єднав ті, що показували гірші результати, з тими, що найефективніше застосовували технології й досягали хороших результатів. Плани щодо завершення реформи корпусної структури.

16. Покращення умов служби: запровадив покращену ротацію військ і підвищив оплату.

17. Мобілізація: закликав до нового соціального контракту з українським народом, щоб заохотити більше людей вступати до лав ЗСУ через нові контракти, вищу оплату, кращу ротацію, поблажливість до самовільно залишивших частину та залучення іноземних солдатів.

18. Зовнішні зв’язки: Україну позиціонували як полігон для випробувань військово-технологічних прототипів, розширили співпрацю із західними партнерами у сфері військових технологій (Фонд Еріка Шмідта Dare to Defend Democracy [D3] і компанія Алекса Карпа Palantir), а 5-мільйонну бібліотеку відео з поля бою монетизували в обмін на доступ до ШІ-технологій, які могли б використовуватись українською армією.

19. Західна військова допомога: курирував три зустрічі формату «Рамштайн» постачальників військової техніки НАТО для України.

20. Модернізація армії: підписав контракти на закупівлю шведських винищувачів Gripen і провів переговори про отримання Україною французьких винищувачів Rafale.

Чому Зеленський не повернув Федорова на посаду міністра оборони

Зеленський запропонував Федорову посади, відповідальні за оборонні інновації та військову реформу в РНБО, а також посаду віцепрем’єр-міністра з питань військових інновацій. Федоров відхилив обидві пропозиції та заявив, що вважає можливим продовжувати свої реформи лише на посаді міністра оборони. «Наразі я не маю морального права займатися чимось іншим», — сказав Федоров.

Є чотири можливі причини, чому Зеленський не поспішав повертати Федорова на посаду. Справжня причина може бути комбінацією всіх чотирьох.

Зеленський сподівався використати звільнення Сирського як жертовне ягня, щоб задобрити протестувальників. Але це не спрацювало. Тим самим Зеленський створив ситуацію «пастка-22»: якщо він не повертає Федорова, це шкодить його популярності, але якщо повертає — це демонструє його слабкість.

І Зеленський, і Федоров дотримувалися максималістських позицій. Що шкодить іміджу Зеленського — це те, що інші міркування, як-от розглянуті нижче, здаються для нього важливішими за перемогу у війні, яку Федоров почав здобувати на посаді міністра оборони.

Перше — реформи Федорова, особливо у сфері закупівель і тендерів, зачепили забагато інтересів; наприклад, посади в міністерстві оборони, які обіймали особи, поставлені приватними оборонними компаніями. Якщо це правда, Зеленський став на бік фаворитизму та корупційних інтересів проти Федорова.

Федоров став натхненником «Amazon» української армії — Brave1 — щоб обійти традиційну, корумповану систему закупівель. Федоров запровадив відкриті тендери, які знизили ціни на військову техніку; наприклад, зекономивши 100 мільйонів доларів на артилерійських снарядах. Він скасував погано складені контракти між українськими та іноземними оборонними компаніями. Федоров запровадив поліграфи для викорінення корупції.

Друге, як обговорювалося вище, — це різні підходи до ведення війни. ІТ-фахівчиня з Харкова Катерина Архипова типова для протестувальників, коли каже, що Україна може перемогти Росію у війні, лише «маючи молоду, реформовану систему з новими підходами, а не застарілими радянськими підходами до життя, війни й регулювання».

Критика Федоровим Сирського була нищівною. У того були улюблені бригади, які отримували ресурси, як-от «Скеля», деяких офіцерів якої звинувачують у знущаннях над своїми солдатами й у їхній загибелі. Він приховував помилки та поразки, обманюючи Зеленського. Він був воєнним централізатором у традиційному радянському стилі й мікроменеджив армію.

Сирський блокував реформи Федорова й висунув йому «ультиматум». Сирський відмовлявся від діалогу з Федоровим, сподіваючись досягти компромісів.

Федоров просив Зеленського замінити Сирського та начальника Генштабу Андрія Гнатова, але президент відмовився. Під час протестів і Сирського, і Гнатова усунули.

Зрештою Сирський, який у 1986 році закінчив Московське вище загальновійськове командне училище в СРСР, і молодий технократ Федоров підходять до армії з діаметрально протилежних позицій. Сирський та його союзники серед вищого керівництва міноборони є прихильниками традиційних підходів до ведення війни й відчувають загрозу від сучасних технологій і «вискочок» на кшталт Федорова без військового бекграунду.

Федоров визнавав заслуги Сирського у воєнних успіхах під Києвом і Харковом у 2022 році, коли російські війська зазнали поразки. Але він вважає, що Сирський не адаптувався до змін у характері ведення війни й обрав неправильну стратегію для її ведення. Федоров вважає, що Україна не може перемогти Росію у війні на виснаження, оскільки населення Росії втричі більше.

Третє тримається на хибних звинуваченнях, що Федоров не вирішив питання мобілізації — тоді як це питання не вирішили ані Зеленський, ані троє попередніх міністрів оборони до Федорова (Олексій Резніков, Рустем Умєров і Денис Шмигаль). Українські центри рекрутування підпорядковані головнокомандувачу (тобто Сирському до липня 2026 року) та Генштабу, а не міністру оборони.

Федоров почав впроваджувати реформи в мобілізації. Він порушив питання необхідності опрацювання нового соціального контракту з українською громадськістю, який включав би вищі зарплати й премії для солдатів, фіксовані контракти, поблажливість для приблизно 200 тисяч тих, хто самовільно залишив частину, залучення військових радників, як-от Сергій Стерненко, вербування більшої кількості іноземних бійців та покращений захист для зниження цивільних втрат.

Однією з революційних реформ Федорова стало впровадження «системи аналізу після дії», яка застосовувалася після російських повітряних атак і призвела до підвищення перехоплення російських дронів і ракет до 90%. Він дозволив приватним підприємцям встановлювати системи ППО для захисту свого бізнесу, хоча й під юрисдикцією повітряних сил України.

Федоров не згадав про однаково важливу причину того, чому деякі українці не бажають воювати у цій війні, — а саме відсутність державної кампанії патріотизму, яка описувала б війну як екзистенційну. У Росії режим Путіна використовує імперський націоналізм та російсько-православний фундаменталізм для мобілізації росіян на боротьбу проти «сатанинського» Заходу та його нібито українських прислужників. Жодної подібної державної пропагандистської кампанії проти російської держави, російського імперіалізму та російського народу не існує в Україні. Така кампанія впала б на родючий ґрунт, оскільки українські опитування громадської думки показують, що більшість українців ненавидить російську державу та російський народ, який, на їхню думку, підтримує війну.

Четверте — особисте: Зеленський почав сприймати зростання популярності Федорова як загрозу для себе. Це давня проблема української політики, що сягає 1990-х років, коли президент Леонід Кучма побоювався зростання Павла Лазаренка, а Віктор Ющенко впродовж усього президентства сперечався з Юлією Тимошенко. Зеленський також побоювався зростання популярності Валерія Залужного, якого усунули з посади командувача Збройних сил України й «заслали» до Лондона послом України у Великій Британії.

Федоров краще за Зеленського вміє спілкуватися з громадськістю. Під час протестів у липні 2025 року проти позбавлення незалежності НАБУ й САП Федоров допоміг врегулювати ситуацію, поспілкувавшись із протестувальниками. Федоров також мав сміливість і впевненість протистояти тодішньому керівнику Офісу президента України Андрію Єрмаку. Єрмак зустрівся з Сирським після його звільнення з причин, які залишаються незрозумілими.

Популярність Зеленського падає, популярність Федорова зростає

Звільнення Федорова обернулося для Зеленського бумерангом, оскільки популярність останнього зросла. У гіпотетичних майбутніх виборах Федоров переміг би Зеленського в другому турі президентських виборів із результатом 64% проти 36% (Центр соціальних і ринкових досліджень «СОЦІС»)

Після звільнення довіра до Федорова зросла з 35% до 65% завдяки його іміджу успішного реформатора, «батька дронів» і особи, що стоїть за переломом ходу війни на користь України. Федоров має успішний послужний список як перший міністр цифрової трансформації України, творець застосунку «Дія», ініціативи «Армія дронів» і як недовготривалий міністр оборони. Федоров переконав Ілона Маска обмежити доступ російських військ до Starlink, налагодив робочі стосунки з Еріком Шмідтом, чия компанія виробляє дрон Hornet, що активно використовувався під час «Логістичної блокади» 2026 року проти Росії.

Залужний, за підтримки парламентської опозиції «Європейська Солідарність» і «Голос», імовірно, стане кандидатом у президенти від українських правоцентристських національних демократів. Тоді як Федоров, якого Зеленський перетворив із лояльного союзника на політичного опонента, кидатиме йому виклик з центру.

Реакція за кордоном

Не дивно, що звільнення Федорова в Росії зустріли з тріумфом. Російські військові блогери сприймали Федорова як архітектора нових кампаній цього року, що зумовили перелом ходу війни на користь України. Російські військові блогери вважали Федорова небезпечним опонентом через його нестандартне мислення, технічну експертизу й мережі контактів із західними оборонними компаніями.

Реакція Заходу була приглушенішою порівняно з реакцією на позбавлення незалежності НАБУ й САП. Financial Times опублікувала редакційну статтю, у якій зазначила, що звільнення Федорова було «спантеличливим, важким для виправдання та контрпродуктивним». Федоров став четвертим міністром оборони й третьою перестановкою уряду від початку повномасштабного вторгнення Росії. Для Зеленського лояльність важливіша за ефективність, тоді як популярність може бути шкідливою.

Financial Times зазначила, що керівництво воєнного часу має полягати в зібранні найкращих талантів, «а не у виполюванні їх». На жаль, ця хиба переслідує Україну від першого дня повномасштабної війни, оскільки неприязнь Зеленського до колишнього президента Петра Порошенка виявилася важливішою за створення уряду національної єдності.

Висновок

Зеленський знищив будь-які шанси залишитися в українській політиці. На наступних виборах його, як і Вінстона Черчилля 1945 року, буде повалено — можливо, Федоровим. Президент Кучма звільнив Віктора Ющенка з посади прем’єр-міністра у 2001 році лише для того, щоб той через три роки був обраний президентом.

Перелом ходу війни цього року відбувався на користь України. Звільнення Зеленським міністра оборони — який був вагомим, хоч і не єдиним, чинником цієї зміни динаміки на полі бою, — стало нерозважливим кроком і призвело до самозаподіяної кризи. Немає жодного логічного пояснення тому, що Україна потребує подібної кризи під час повномасштабної війни з противником (фашистською Росією), який прагне геноцидно знищити її. У 1917–1921 роках Україну зазнала поразки й окупували російські більшовики та Польща через внутрішні чвари: сподіваймося, що історія не повториться.