Покарання послом
Покарання послом

Покарання послом

Покарання послом

Офіс президента ніяк не прилаштує колишнього очільника «Укроборонпрому» Юрія Гусєва на нову посаду.

Спроба відправити його до Чехії не була успішною через категоричну відмову Праги бачити в себе ексчиновника, котрого, як пишуть ЗМІ, підозрюють у корупції під час перебування на посаді заступника міністра оборони. Тепер Гусєва намагаються просватати до Азербайджану.

Запит на агреман (попередню згоду на його кандидатуру) Київ відправив до Баку ще місяць тому. Якщо в Азербайджані погодяться з кандидатурою Гусєва, то він поповнить лави списаних топчиновників, яких Банкова працевлаштувала послами впродовж останніх років. Але станом на минулий тиждень Баку ще не дав відповіді. Можливо, тому що там теж розуміють, хто лобіює Гусєва й для чого.

Юрій Гусєв запам’ятався безрезультатною роботою в Херсонській області й неефективним менеджментом під час перебування в «Укроборонпромі», проваливши реформування концерну, заваливши програму з виробництва вітчизняних ракет, втративши «Мрію»… Адже якщо Росія перезапустила ОПК, де люди працюють у три зміни, то в «Укроборонпромі» часів Гусєва ми нічого такого не побачили.

Укроборонпром / Facebook

Хоча, можливо, із ефективністю колишнього чиновника краще обізнаний Давид Арахамія, який лобіював Гусєва на дві попередні посади й лобіює його нині на посольську посаду в Азербайджані?

Як покаже себе Гусєв на дипломатичній ниві?

Політичні призначенці на посольських посадах — явище досить розповсюджене. До цієї практики часто вдаються у США та РФ. Але для того, щоб політик став добрим дипломатом, мало бути патріотом й знати англійську мову. Слід розуміти особливості культури й історії країни, вміти комунікувати з місцевим істеблішментом і опозицією, розумітися на нюансах національної політичної кухні. Не менш важливо мати в посольстві професійну дипломатичну команду.

За роки президентської каденції Володимир Зеленський, як і його попередники, неодноразово практикував політичні призначення послів. Колишня генпрокуроркаІрина Венедиктова вирушила до Швейцарії, ексвіцепрем’єр Павло Рябікін — до Китаю, колишній міністр оборони Андрій Таран — до Словенії. Ексголову Луганської ОДА Сергія Гайдая хочуть відправити до Казахстану (втім, Астана відмовляється видавати йому агреман). До Великої Британії ладять Олексія Рєзникова, який донедавна обіймав посаду міністра оборони.

У багатьох випадках направлення в дипломатичну місію — це спосіб підсолодити гіркоту відставки політикові, перебування якого на певній посаді більше не влаштовує Зеленського й главу його офісу Андрія Єрмака. Іноді це плата за лояльність і готовність без скандалів залишити посаду або ж подяка за певні надані послуги. Украй рідко в Києві враховують специфіку країни, призначаючи послом колишнього топчиновника. Один зі свіжих прикладів — призначення до Китаю Павла Рябікіна, котрий завалив роботу в Мінстратегпромі.

Політичні призначення цілком відповідають політиці ручного управління ОП дипломатичною службою. Вони також демонструють кризу, яку нині переживає дипломатична служба. Одним із яскравих її проявів стало оголошення конкурсу на заміщення посольських посад у низці країн.

Та досвід із призначенням Андрія Тарана свідчить про те, що двосторонні відносини могли бути результативнішими, якби туди призначили професійного дипломата. А історія з послом у Болгарії Олесею Ілащук демонструє, наскільки зневажливо на Банковій ставляться до країни-постачальника зброї Україні, призначаючи на високу дипломатичну посаду випадкову людину. Судячи ж із інтерв’ю Федора Шандора, на чиїй кандидатурі як нового посла в Угорщині зупинилися в ОП, в разі підписання указу про його призначення проблеми в нашої країни на угорському напрямку, ймовірно, лише примножаться.

Чи не станеться так і з Азербайджаном? Адже Баку для Києва — особливий партнер.

Упродовж тривалого часу Україна, стурбована проблемою диверсифікації джерел і маршрутів транспортування енергоносіїв, пов’язувала з Азербайджаном надії на позбавлення енергетичної залежності від Росії: в дев’яностих і нульових Київ доклав чимало зусиль, аби нафта з азербайджанських родовищ пішла по українських трубах, а газ — на українські термінали СПГ. На жаль, амбітні проєкти так і не було реалізовано. Десь — із вини Києва, а десь — із вини Баку.

Та не лише відсутність реалізованих енергетичних проєктів віддаляла партнерів у форматі ГУАМ. Свою роль відіграли й різні зовнішньополітичні орієнтири. Якщо для Києва головним партнером є Захід, то для Баку — Анкара: Азербайджан — нехай і не антизахідний, але й не прозахідний. На двосторонні відносини впливав і страх Баку перед «експортом революції» — в авторитарному Азербайджані з підозрою спостерігали за Помаранчевою революцією 2004 року та Революцією Гідності 2013–2014 років.

І хоча тепер двосторонні відносини далеко не стратегічні, Київ усе-таки потребує Баку.

По-перше, Азербайджан важливий для нас із погляду логістики під час переміщення товарів до Центральної Азії й Китаю. По-друге, з огляду на російську агресію, нашій країні потрібна політична підтримка на міжнародній арені. І Київ мав право очікувати її від Баку. Адже Україна завжди «вписувалася» за свого партнера з ГУАМ, голосуючи в міжнародних організаціях за територіальну цілісність Азербайджану й постачаючи йому зброю та військову техніку під час Першої й Другої карабаських війн.

Однак Баку займає обережну позицію, ведучи власну гру з Москвою: попри те, що вплив Росії на Азербайджан зменшується, азербайджанці не хочуть робити різких рухів, здатних спричинити негативну реакцію Кремля. Як наслідок, за тиждень після повномасштабного вторгнення Росії в Україну азербайджанська делегація не була присутня на голосуванні резолюції Генасамблеї ООН ES-11/1, що засуджувала російську агресію. Такої ж позиції азербайджанці дотримувалися й під час подальших голосувань.

Та озирання на Москву не заважає Баку публічно заявляти про підтримку територіальної цілісності України й не визнавати «виборів» на окупованих територіях, надавати Києву гуманітарну допомогу й постачати нам бензин: азербайджанське паливо має критичне значення для України. Примітно, що представник азербайджанського посольства бере участь у обговоренні «формули миру Зеленського», яке проводить ОП.

Зрештою, багатий Азербайджан важливий для України не лише під час війни, а й після неї: азербайджанці готові інвестувати в країну, де можуть працювати за зрозумілими їм правилами гри.

Так чи виграють від цього призначення українсько-азербайджанські відносини?

Щоб реалізувати українські інтереси в цій країні, треба навчитися працювати з Азербайджаном. Увійти до системи й установити контакти з потрібними групами впливу. Передусім із Алієвим і його дружиною. Виправити враження, що його справив Гусєв під час візиту до Баку, ще коли обіймав посаду керівника «Укроборонпрому». Нам в Азербайджані потрібен слуга України, а не слуга одного пана, для якого організують бізнес-горлечко.

В протилежному разі призначення послом цього ексчиновника стане покаранням не лише для Азербайджану, а й для України.

Джерело матеріала
loader
loader