Банкова йде ва-банк. З чим Зеленський їде до США?

Наступного тижня український президент Володимир Зеленський здійснить великий закордонний візит, на який покладаються великі надії. Зеленський планує відвідати Генеральну асамблею ООН, провести анонсовану ще в серпні зустріч з президентом Джо Байденом та його ймовірною наступницею, віцепрезиденткою Камалою Гарріс. Запланована також зустріч із її конкурентом на виборах Дональдом Трампом. Українська делегація їде до Нью-Йорка презентувати свою чергову версію мирного плану або, як його називають на Банковій, Плану перемоги. Цей документ заздалегідь був направлений на ознайомлення до Вашингтона. За словами Зеленського, він навіть хотів показати план Байдену раніше, але очікував на успіх українських військових в Курській області.

«Лідери обговорять стан війни між Росією та Україною, включаючи стратегічне планування України та підтримку США для України в її захисті від російської агресії. Президент і віцепрезидентка наголошуватимуть на своїй непохитній прихильності підтримувати Україну, допоки вона не переможе у цій війні», – йдеться в сухій офіційній заяві Білого дому напередодні візиту.

Для Дональда Трампа та Камали Гарріс в їхній жорсткій передвиборчій кампанії українська тема є однією з ключових. Володимир Зеленський має намір зустрітися з обома кандидатами

фото: AP

Загальні дебати на Генасамблеї розпочинаються 24 вересня і того самого дня там має виступати Байден, а наступного дня – 25 вересня –  Зеленський. 26 вересня відбудеться зустріч двох президентів. Перемовини з американськими можновладцями, звісно, – не єдині, які заплановані у української делегації протягом насиченого тижня. Зокрема, міністр закордонних справ Великої Британії Девід Леммі, який нещодавно разом із держсекретарем США Ентоні Блінкеном відвідував Київ, анонсував, що обговорення головних тем, які стосуються війни в Україні, «продовжуватиметься на Генасамблеї в ширшому колі».

Цікаво, що у складі делегації, затвердженої розпорядженням президента, не вказано голови Офісу президента Андрія Єрмака, який зазвичай супроводжує голову держави у таких поїздках. Але, можливо, його присутність вже, як і президента, не потребує зайвих підтверджень.

Склад української делегації на участь у роботі 79 сесії Генасамблеї ООН

Очолить українську делегацію новопризначений міністр закордонних справ України Андрій Сибіга. Його заступником призначено постійного представника України при ООН Сергія Кислицю.

Також до складу делегації увійшли: заступник керівника Офісу президента Ігор Жовква, Генпрокурор Андрій Костін, заступниця керівника Офісу президента Ірина Мудра, віцепрем'єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції – міністерка юстиції Ольга Стефанішина, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, посол з особливих доручень МЗС Антон Кориневич, уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець, директор Департаменту міжнародних організацій МЗС Валентин Скуратовський. За інформацією «Главкома», до делегації також доєднається новий міністр культури та стратегічних комунікацій, ексзаступник голови МЗС Микола Точицький.

Чотири плюс один

Повний зміст документу, який Україна везе до США, поки тримається у таємниці навіть від депутатів провладної фракції. Про нього відомо лише в загальних рисах.

Володимир Зеленський коротко виклав основні його тези в інтерв’ю CNN. «План містить чотири основні пункти, ще один потрібен для післявоєнного часу, – видав своєрідне прев’ю український президент. – У документі йдеться про безпеку, геополітичне місце України, «дуже сильну» військову підтримку, доступну для України, та те, що Київ може сам вирушати, як використовувати надану допомогу (вочевидь, йдеться про дозвіл на застосування далекобійної зброї – «Главком»), а також про економічну підтримку». Зеленський зауважив: якщо США захочуть ще щось додати до плану, що посилить Україну, то Київ не буде проти. За словами президента, рішення партнерів щодо плану мають втілитися до грудня цього року.

Одна з ключових таких тем, яку постійно підіймає Україна, – дозвіл бити далекобійною західною зброєю по російській території. І тут позиція США, які досі прохолодно ставилися до такої можливості, є вирішальною. «Здебільшого рішення про план перемоги залежать від президента США і також від інших партнерів. Там є пункти, які залежать саме від позитивної волі та підтримки Сполучених Штатів», – констатував Зеленський, розраховуючи розтопити кригу у Вашингтоні, що розв’яже руки обережним європейським партнерам.

За інформацією «Главкома», Київ обіцяє використовувати далекобійну зброю лише у крайньому випадку – якщо дипломатично-політичний тиск на Росію не приведе до результатів. Але це питання, за даними джерел видання, гальмується у першу чергу розвідками країн-партнерів.

Зволікання вже призвело до того, що втрачається сенс використання тих же «атакамсів» – росіяни пересунули свої літаки на недосяжні для ударів аеродроми. Це Зеленський відверто визнав у спілкуванні з журналістами, на якому був присутній «Главком».

Андрій Єрмак в колонці для видання Project Syndicate, написаній в співаторстві з ексгенсеком НАТО Андерсом Фогом Расмуссеном, описав План перемоги більш детально. Він перерахував кілька пунктів:

• надання повного права Україні застосовувати далекобійну зброю для ударів по цілях на територіях Росії і заходити на її територію задля запобігання подальшим атакам;
• надання Україні військових та фінансових ресурсів «стільки, скільки буде потрібно»;
• підготовка союзниками українських сил на території України та залучення цивільних підрядників або спеціалізованих військових команд для ремонту пошкодженого обладнання на місці;
• створення союзниками-сусідами розширеного щиту протиповітряної оборони над Західною Україною задля перехоплення російських ракет та безпілотників (зокрема, це дозволить передислокувати українські системи ППО ближче до лінії фронту).

Останній з озвучених пунктів – глобальний: за даними Bloomberg мова йде про абсолютні гарантії вступу України до НАТО. «Якщо Україна лишиться в сірій зоні між Росією та Альянсом, то це породить нову нестабільність, агресію та насильство», – попереджають автори колонки. Україна вимагатиме надання гарантій щодо членства в Альянсі вже до кінця року.

«Розшифровку» Єрмака додатково деталізував його радник Михайло Подоляк. Він зауважив, що план враховує досвід війни на лінії фронту та в російській Курській області, куди зайшли ЗСУ. Україна хоче разом з західними партнерами визначитися з тим, скільки та якої номенклатури зброї потрібно і як швидко вона має бути на полі бою (з цією швидкістю були великі проблеми). Також українська делегація хоче домовитися щодо інвестицій та ліцензій для свого військово-промислового комплексу, щоб збільшити власне виробництво зброї, зокрема, далекобійних можливостей. Окрема довгограюча тема – витискання Росії з глобальних ринків, аби продовження війни стало для Кремля надто дорогим задоволенням.

В Офісі президента вчергове наголосили, що в Плані перемоги нема жодних натяків на бажане для багатьох заморожування конфлікту, бо такі напівзаходи лише консервуватимуть нинішній російський політичний режим.

«Сьогодні ви нам допомагаєте в реалізації цього плану, а у майбутньому Україна зекономить вам багато вашого ресурсу», – звертається до західних партнерів український президент.

Поки ж напевно можна сказати, що зі Штатів Зеленський поїде не з порожніми руками – очікується отримання великого оборонного пакету. Але це єдина позитивна новина, яка гарантована наперед.

Плани-конкуренти

Зеленський підкреслив, що мета плану – не тільки посилити Україну, а й примусити агресора до миру і змусити його зрозуміти, що «війна – це шлях у безвихідь». Втім, такі сподівання лунають вже давно, але Росія показово ігнорує всі спроби посадити її за стіл перемовин.

Точніше, на словах в Москві не проти домовлятися, але на своїх відверто драконівських умовах (віддати все, на що вказує Кремль). І путінська спокуса миром, від якого нібито відмовляється Україна, знаходить своїх симпатиків – навіть не тільки серед світових ізгоїв на кшталт Ірану чи Венесуели. В інформпростір останнім часом вкинуто кілька альтернативних версій «мирних планів». Насамперед, йдеться про китайсько-бразильський варіант. По суті, це оформлена на папері неодноразово озвучена китайськими офіційними особами стратегія «треба просто припинити стріляти», яку Київ вважає не лише беззмістовною, а й небезпечною та шкідливою.

Зеленський дуже різко відреагував на такі спроби застосувати єдиний підхід до агресора і жертви та назвав китайсько-бразильський план деструктивним і заздалегідь узгодженим з Кремлем.

«Що це – реальна ініціатива чи це просто політичний такий криголам проти будь-якого дипломатичного рішення на користь справедливості статуту ООН? – задався питанням президент на закритій зустрічі з журналістами. – Я вважаю, що це, з одного боку, криголам, з іншого боку, Росії це вигідно. Я не вважаю, що це конкретний план, тому що конкретних дій і кроків я там не бачу, а лише – певне узагальнення процесів. За будь-якими узагальненнями завжди щось приховують».           

Лідери Китаю та Бразилії Сі Цзіньпін та Лула да Сілва просувають свій мирний план, який підтримує Росія та відкидає Україна

фото: Синьхуа

Втім, до «миротворчих» ініціатив Пекіна, який відкрито (хоч і специфічно) дружить із Кремлем, вже всі звикли. А от інформація щодо нібито мирного плану німецького канцлера Олафа Шольца, який передбачає ймовірну передачу Росії частини українських територій, стала неприємною несподіванкою. Утім, якогось продовження ці чутки, принаймні, поки що, не отримали.

Був тезово оприлюднений також план завершення війни від Дональда Трампа, з яким Зеленський матиме розмову наступного тижня. Його озвучив екстравагантний кандидат від Трампа у віцепрезиденти Джей Ді Венс. Ця пропозиція також має вигляд «зради» для Києва: вона передбачає відмову України від вступу в НАТО та ЄС та створення демілітаризованої зони по існуючій лінії фронту. Про компенсації від Росії Україні у Трампа, який так любить будь-яке питання переводити в грошовий вимір, не йдеться. Але в штабі Трампа не забули вже традиційно наголосити, що саме європейські країни мають брати на себе більшу частину витрат, пов'язаних з війною, оскільки «США заплатили значно більше, що несправедливо стосовно наших платників податків».

Встигнути до кінця року

Тож навіть якщо не брати до уваги точний зміст українського мирно-переможного плану, він просто не міг не з’явитися – принаймні, аби перебити активність усіх охочих втрутитися у вирішення долі України без неї самої. На Банковій вважають: Росія зараз намагається поляризувати світ у ставленні до війни в України та західних «колонізаторів». І їй це вдається: зокрема, через розширення дуже різношерстного альянсу БРІКС. Він свого часу починався як економічне об’єднання чотирьох держав, але після прийому низки нових членів все більше перетворюється на вагому геополітичну структуру.

Як результат такого ситуативного альянсу – китайський план завершення війни без жодної конкретики підтримується низкою «нейтральних» країн, зокрема так званого Глобального Півдня. Показово, що приязно висловлюється щодо цієї ініціативи і сама Москва, демонструючи таким чином свою уявну спроможність домовлятися. Ця лінія розлому вже була добре помітна на першому Саміті миру в червні. Він мав успіх за кількістю учасників попри те, що Росія вела активно кампанію з його компрометації. Але потрібен рух далі.

Саміт миру у червні мав успіх за кількістю учасників, але для завершення війни потрібна участь у другому саміті Росії та її симпатиків

фото: AP

На думку Зеленського, якщо дипломатичний діалог з Москвою і надалі відкладатиметься, світ буде поділений на два майданчики: один і далі буде підтримувати Україну, а другий – робити вигляд, що підтримує перемовини та штовхати до тих чи інших компромісів. Під час нещодавнього візиту президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн він повторив, що цього року потрібно скликати другий саміт вже за участю Росії, який поставить остаточну крапку у війні. Раніше він планував, що Україна має напрацювати план для другого саміту до листопада.

«Три пункти нашого плану уже підготовлені – зустрічі в онлайн-форматі відбулись. Ще будуть зустрічі офлайн і онлайн, – каже Зеленський. – І, як ми сказали на початку листопада, весь план буде готовий. Це буде старт і фундамент для того, щоб говорити у будь-якому форматі з Росією. Якщо їм не подобається, буде зрозуміла їхня реакція на конкретику, а не просто взагалі – ми нічого не хочемо і будемо продовжувати війну. Хоча я вважаю, на сьогодні вони саме так і хочуть, просто продовжувати».

Але як заманити на другий саміт Росію та країни умовного БРІКС – питання з зірочкою. Без її вирішення цей захід перетвориться на звичайний раут, тож Києву зараз треба перехоплювати ініціативу.

У максималістських планах Банкової – посадити Росію за стіл перемовин вже до кінця року. Українська влада чудово усвідомлює, що з майбутніми виборами в США та Німеччині вікно можливостей може закритися. І Джо Байден, і Олаф Шольц хоч і довго розкачувалися, але, врешті, почали робити правильні кроки щодо України. Ймовірна наступниця Байдена Камала Гарріс на посаді президента також декларує повну підтримку нашої країни, але про її пріоритети у випадку обрання казати важко, а про непередбачуваного Трампа годі й говорити. Позиції Шольца та його партії в Німеччині наразі є як ніколи слабкими, а опозиція, зокрема, розігрує «українську карту», звинувачуючи канцлера у надмірній увазі до далекої війни.

Тож зараз задача української влади є максимально утилітарною: наостанок витиснути з партнерів максимум. Байден наприкінці каденції має встановити таку планку підтримки, знижувати яку було б складно будь-кому з його наступників.

План і Формула: в чому різниця

Як стверджує Зеленський, План перемоги є мостом до майбутнього Саміту миру і до будь-якого етапу закінчення війни. Але виникає ще одне питання: як План перемоги перетинається з Формулою миру Зеленського з 10 пунктів, що була в дуже урізаному вигляді лише з двох пунктів ухвалена на Саміті миру в Швейцарії? Тоді на такий компроміс організатори саміту пішли, аби на нього приїхали представники якомога більшої кількості країн, які не хотіли дратувати Москву. Але навіть під таким вихолощеним документом поставили свій підпис не всі.

«На мою думку, Формула миру – це про дотримання міжнародного права, а План перемоги, який буде презентований на Генасамблеї ООН, – про те, як використати міжнародно-правові, політичні, дипломатичні, економічні механізми, щоб змусити Росію дотримуватися міжнародного права, – вказує на різницю між цими двома форматами голова парламентського комітету з питань зовнішньої політики Олександр Мережко. – Тобто Формула миру – це мета, а План перемоги – механізм її досягнення».

Екскерівник міжнародного комітету Ради Богдан Яременко впевнений: Формула миру створює більш широке інформаційне тло і ніхто не буде її відкидати.

«Формула миру, як і все, що зараз робить українська дипломатія, – це некодифікований документ, який не описується якимись відомими правилами, на відміну від тих же Мінських угод, – каже Яременко. – «Мінськ» був підписаний на виконання затвердженого РНБО мирного плану президента Порошенка, а зараз нічого такого немає. Йдеться про більш неформальні пропозиції України, які покликані знайти відгук у максимальної більшості країн і залучити їх до врегулювання тих проблем, які нас турбують. І це пов’язує План перемоги з Формулою миру – ідея та підхід ті самі, але йде гра сенсами, відповідно до ситуації. От хоче світ говорити про мирний план – будь ласка, він у нас є. Якщо починаються неформальні розмови про те, що допомога Україні має бути пов'язана з якимось баченням перемоги та кінця цієї війни, – можемо і це запропонувати».

Яременко припускає, що український президент навряд чи очікує отримати конкретні результати від мирного плану саме зараз: «Для нього результатом буде створення сенсів і продовження справ з будь-якою американською адміністрацією, яка б не була у Вашингтоні після інавгурації президента».

Зеленський розраховує на те, що Байден, з яким у нього були й дуже «непрості діалоги», виконає свою історичну місію щодо України, але треба зважати на те, що в США скоро буде новий президент: «І треба з кожним із претендентів говорити – як вони до цього ставляться. І також я буду говорити з Конгресом. Мені потрібна його підтримка в цій справі».

Микола Підвезяний, Павло Вуєць, «Главком»