/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F4%2Fabcea8e415763e10f5afc90eeb001155.jpg)
"Брехня нас повільно зжирає". Як правда стає жертвою війни
"Є три категорії брехунів: одні брешуть, щоб мати з цього моральну чи матеріальну вигоду, другі брешуть, аби брехати, а треті служать брехні, як мистецтву".
Василь Симоненко, "Окрайці думок", 1962.
"Мистецтво війни – це мистецтво брехні", – один із найвідоміших афоризмів Сунь-цзи.
Китайський стратег вважав за потрібне вводити в оману ворога.
Але, як часто буває з людством, думку мислителя зрозуміли неправильно і обманювати почали не ворога, а самих себе.
На четвертий рік повномасштабної війни в Україні ця проблема набула таких масштабів, що про неї публічно заговорили в найвищих владних і військових кабінетах.
Наприкінці жовтня 2025-го головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський після відвідин Покровського напрямку зробив різку заяву: "Командир, який приховує правду про ситуацію на полі бою, не має права бути командиром".
Згодом щодо брехні під час війни висловився і верховний головнокомандувач Володимир Зеленський: "Якщо командир не доповідає, то змінюють командира".
Брехня в армії сприймається сьогодні найболючіше, тому що ціна питання – життя воїнів.
Але армія не є "річчю в собі" і вимушена грати за загальними правилами.
Брехня – friendly fire, який б'є по своїх.
Її жертви не обліковані в жодних зведеннях і списках, а наслідки даватимуться взнаки і після закінчення активної фази війни.
"Українська правда" вирішила розібратися, з чого складається пазл великої і малої брехні під час російсько-української війни.
На жаль, жоден закон не зобов'язує пресслужби державних установ, зважаючи на значний суспільний інтерес, відповідати на журналістські запити щодо того, скільки разів вони збрехали, кому, навіщо і які це мало наслідки.
Тож ми поговорили з військовими і ветеранами, соціологами, психологами і створили гід по альтернативній реальності часів війни.
Брехня як система.
Створення альтернативної реальності щодо подій на фронті – ексцес недобросовісного виконавця чи баг системи? Саме це питання ми найчастіше ставили співрозмовникам, коли готували матеріал.
Більшість із них схиляється до думки, що, на жаль, йдеться про системну помилку.
"Кількість брехні в нашій державі величезна.
І в армії вона має просто якийсь неосяжний обсяг.
Всі доповідають наверх тільки хороші новини.
А тих, хто доповідає реальну обстановку, знімають.
Замість них ставлять тих, хто каже: "Так, буде виконано, плюс-плюс, вперед-вперед".
Так формується викривлене бачення, коли в штабах одна реальність, а на землі – зовсім інша.
На якихось рівнях командири можуть це згладжувати, щось робити, але система загалом працює ось так.
На жаль, ми залишаємося маленькою радянською армією, яка воює проти великої радянської армії", – минулого року розповідав УП режисер Олег Сенцов.
В кінці лютого 2022 року він доєднався до сил ТрО, згодом командував штурмовою ротою, зараз служить на посаді командира батальйону Сил безпілотних систем.
"Це система, яка пронизує все, діє у дві сторони.
Звідки беруться брехливі доповіді, наприклад, старшого начальника? Тому що він, коли тобі нарізав (задачу), сказав, що ось тут – лінія боєзіткнення, а вона не тут.
Він на основі чого це зробив? На основі комбрига, який тут був.
А той – на основі донесення комбата.
Воно у дві сторони працює", – відповідав на питання про брехню в армії командир Третього армійського корпусу Андрій Білецький.
Епіграфом до спілкування з військовим медиком і ветераном Глібом Бітюковим про брехню та її наслідки могла би стати цитата з серіалу "Доктор Хаус": "Всі брешуть".
Гліб Бітюков: Брехня в армії – це системна проблема, бо система саме так побудована.
Ти не можеш бути ефективним на рівні роти, якщо при цьому весь батальйон неефективний.
Бітюков має експертизу та моральне право для того, щоб ставити діагнози системі.
Він був у команді Уляни Супрун, коли та запускала в Україні медичну реформу.
В 2022 році добровільно вступив до ТрО, згодом служив в Сухопутці.
Його бойовий шлях – оборона Києва, Бахмут, Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Харківська область, Курщина.
Отримав важке поранення, проходив лікування та реабілітацію, після Курської операції повернувся до цивільного життя.
– Людська психіка побудована дуже просто, – пояснює він механізми брехні.
– Якщо є можливість не брехати, ми не будемо брехати.
Ти брешеш, коли розумієш, що це безпечніше, ніж говорити правду, або призведе до якогось бенефіту для тебе.
З мого досвіду – людей, які говорять правду, першими відправляють на позицію за те, що вони неугодні, некомфортні.
Все, не повернулась людина.
Нема людини – нема проблеми.
Або інший варіант.
Ми бачимо навіть в інформаційному просторі, скільки людей переводять за те, що вони кажуть правду.
І він десь на полігоні воює у "волинському котлі" командиром нікому не потрібного запасного батальйону.
Може там все життя "провоювати" на зарплату 25 тисяч.
Так закінчується кар'єра.
Чому армія виявилася вразливим для брехні середовищем? Одна з версій відповіді з'являється, коли Гліб порівнює свій армійський і цивільний досвід.
– В цивільному житті якщо мені кажуть: "У тебе є проєкт, треба зробити ось це", я завжди відповідаю: "Для цього мені треба ось такі речі".
І відповідальність того, хто просить мене це зробити, забезпечити ці речі.
В армії, на жаль, цієї системи немає – коли тобі віддали наказ, тут не заведено казати: "Мені для виконання цього наказу потрібно А, Б, В, Г".
В армії все працює інакше – віддав наказ, не замислюючись над тим, як це буде виконуватися.
Ба більше: той, хто віддає наказ, ніколи не винен в тому, що наказ не виконаний.
І якщо виконати наказ неможливо, то ми просто будемо щось вигадувати.
Чи змінилося щось з весни 2022 року, коли Бітюков прийшов до війська добровольцем?.
– Змінилося, – сумно констатує він.
– Люди, які приходили в армію, адекватні, вмотивовані, ті, хто хотів щось змінити, або гинули, або розуміли, що стають частиною цієї системи.
І тому за можливості йшли з армії, деякі навіть виїжджали з країни і казали: "Ми не хочемо тут більше бути, бо це все – не те, за що ми боролися".
Напівправда, приховування та викривлення інформації.
Березень 2022-го.
На "Азовсталь", заблокований росіянами в оточеному Маріуполі, готують вертолітні місії.
Вони мають доставити десант, боєприпаси, медикаменти, засоби зв'язку та евакуювати звідти поранених.
Задача для льотчиків на межі самогубства – пролетіти понад 100 кілометрів над окупованою територією, насиченою ППО та вогневими точками ворога.
Плануванням маршруту займались спеціалісти Головного управління розвідки.
– Кожного вечора ми отримували оновлену інформацію про ворожу ППО на маршруті, і я пам'ятаю, що ось тут вчора точно стояв "Тор" (російський зенітно-ракетний комплекс – УП).
Мені кажуть: "Значить, ми забули нанести на карту, обійдете його".
І ти розумієш, що ту карту намалювали так, щоб ти полетів, – розповідає УП один із учасників операції, Герой України, полковник Євген Соловйов.
Приховування інформації від своїх – тих, кому це може коштувати життя – лише один із безлічі відтінків і видів неправди.
З Ігорем Луценком, командиром підрозділу ударних БПЛА, намагаємося "інвентаризувати" їх.
Кілька місяців тому він написав у соцмережі допис "Брехун – гірше ворога", який набув розголосу:.
"Захоплена ворогом позиція іменується ще нашою, її намагаються відбити, і тільки тоді, коли закінчуються можливості на відбиття, то про неї у певний момент доповідають як про втрачену.
Брешуть, що бійці пропали безвісти.
Хоча за сумою обставин очевидно, що люди там уже не живі, але записують як безвісти зниклих.
Брешуть про наявність і стан зброї та обладнання.
Брешуть про кількість збитих дронів противника, коли усьому світу очевидна ця брехня".
Ігор Луценко: Треба повертати військову юстицію.
І тоді може бути ще одна вертикаль, якої боятимуться несумлінні і некомпетентні командири, і менше брехатимуть.
Неправдива інформація щодо боєготовності підрозділів – один із найпоширеніших видів брехні, – вважає Ігор.
– Наприклад, по штатці людей достатньо, але по факту вони не можуть виконувати бойові завдання.
Може бути ледь не повний батальйон, скажімо, 70% особового складу, але з цих, умовно кажучи, 400 бійців, готові вийти на позиції – 10–15.
Тобто там є тилова служба один, тилова служба два, тилова служба три, якісь дублюючі функції понапридумують, штатка набрана, люди отримують зарплати, метушаться, але при цьому немає кому вийти на позицію.
Брешуть заради того, щоб не нашкодити собі й зберегти свій статус-кво, або задля отримання бенефітів.
– Я стикався з підрозділами, де хлопці платять командиру за те, щоб не ходити на позиції, – згадує Гліб Бітюков.
– Якщо зарплата військовослужбовця на "бойових" приблизно 100 тисяч гривень, як правило, трошки більше зі всілякими надбавками, то десь 50% вони віддають командиру.
Він рапортує, що бійці на позиціях, а насправді їх там немає.
В результаті є рота, в якій нібито 60 бійців, а їх максимум 20, а то і 10, і вони не можуть утримувати ті позиції.
– Армійська брехня нас повільно зжирає, і це ми бачимо на картах Deep State.
Уявіть собі, якби не було цих карт, що би ми почули, які казки, – підсумовує Луценко.
Автор усіх ілюстрацій в матеріалі: Андрій Калістратенко, УП.
Брехня "для галочки".
Карти Deep State зіграли свою роль в історії, про яку згадує Гліб Бітюков.
– Хлопців відправили на позиції.
Вони заздалегідь на Deep State подивилися, що цей об'єкт – школа, вже давно в тилу ворога.
Там дійсно сиділи бійці з дружнього підрозділу.
Нам говорили про героїчні скиди з дронів – рації, вода, їжа.
Потім дивом хтось із них звідти вийшов, і ми його на стабіку приймали пораненим.
Він розповідав, що рації потрапляли до ворога, бо вони не долітали або перелітали, і ворог чув все наше спілкування.
Вода, може, там одна пляшка кудись і потрапила, їжа так само.
Нікому не було діла до того, як воно насправді там відбувається.
Для "галочки" треба було тримати ті позиції, які вже були не нашими.
Але зізнатися в тому, що там вже не наші, не можна.
Поки десь це не проявиться в іншому місці, і вже стане очевидно, що в кімнаті серед нас є слон.
І тоді можна сказати: "Так, ми його бачимо".
Але перший маєш це сказати не ти, а хтось інший.
На ті позиції хлопці, до речі, не пішли.
Вони сказали: "Так, ми все виконаємо, безумовно.
Для виконання цього наказу нам потрібно ось це, це, це і ось це".
Цього, звісно, не було.
Тоді їм добряче дісталося.
Проти них розпочали розслідування, підрозділ розформували.
Імітацію бурхливої діяльності Бітюков вважає ще одним симптомом епідемії брехні.
Він згадує випадок, коли вперше зіткнувся з цим – на околицях Києва на початку повномасштабного вторгнення.
– Приходить командир: "Нам треба от сюди по боках поставити кулемети і розвернути їх в той бік".
Я кажу: "Окей, але дивись, от там, де ти кажеш поставити кулемети, в 300 метрах перед нами стоять ЗСУшники.
І це означає, що ми будемо стріляти їм в спину.
По-друге, є ще три дороги, якими можна обійти наше укріплення.
Нас об'їдуть і розстріляють просто в спину.
Чи не краще нам тоді розвернутися і прикривати на 360° територію навколо.
І таким чином будемо знати, що в нас тили прикриті".
Але нікого ці логічні висновки не цікавили.
Треба було прозвітувати нагору, що ось тут у нас є точка укріплення і ми будемо її захищати.
Мовчання на спасіння.
Брехня, спрямована не на дезінформацію противника, а на самих себе – уроборос, який пожирає свій хвіст.
Але в яких випадках приховування інформації здатне зменшувати ризики бойової роботи?.
Ще один наш співрозмовник (на його прохання не називаємо прізвище і місце служби) очолює підрозділ планування операцій однієї з бригад Сил оборони.
Аналізує обстановку на полі бою, ресурси, комунікує з "суміжниками" в режимі 24/7.
Служить із перших днів повномасштабної війни.
Далі – прямою мовою.
– Більшість підрозділів на фронті замовчують інформацію про розташування своїх сил одне від одного, навіть коли працюють на одному напрямку.
Між "суміжниками" зазвичай велика недовіра.
Завжди є базове припущення, що тебе хочуть на*бати, бо всі військові мають такий досвід.
Бояться, що хтось комусь щось зіллє.
Іноді військові не доповідають командиру якусь інформацію не тому, що сталося щось погане і вони не хочуть отримати пи*ди, а тому, що бояться, що старший почне вимагати більше "позитивних новин", аби доповісти вищому начальству.
Є ризик, що тебе почнуть гнати вперед під приводом "чого ви так повільно рухаєтесь?".
Я знаю випадки, коли командири дізнавалися про успіхи, гнали тіпів, щоб вони швидше зачистили якусь ділянку.
Через це бійці гинули.
В 2023 році була дуже популярна тема, коли хтось із речників виходив і кричав: "Ми звільнили таку-то територію".
Всі починали трубити про перемоги, коли ми ще навіть не закріпилися в населеному пункті.
Пі*ари про це дізнавалися і потім просто розвалювали наших бійців – направляли туди більше піхоти і засобів ураження.
Тому зазвичай підрозділи, які шарять цю штуку, які за результат, а не за нагороди, починають доповідати командиру про успіхи лише тоді, коли вони впевнені, що нормально закріпилися на позиціях.
Ще існує ризик, що старший начальник "тече".
Коли підрозділ Х направляє план своїх подальших дій нагору, потім іноді посилюється активність противника в тих місцях, куди він раніше не дивився, але які були в наших планах.
Значить, у виконавців на різних рівнях десь "тече".
І вони можуть навіть не знати про це.
Якщо в тебе є така підозра, то ти будеш дуже обережно ділитися інформацією, щось приховувати, принаймні до моменту, коли операція не буде проведена.
Якщо ти плануєш штурмові дії, а потім твій план зливається, це така собі історія.
Але якщо втрачаєш позиції, звісно, треба доповідати "суміжникам" і командуванню, щоб ніхто не постраждав і не було "дірки" на лінії боєзіткнення.
Завжди треба оцінювати, як твій пи*дьож може вплинути на життя особового складу і тактичну ситуацію.
Дозована правда, або Комунікаційна стратегія влади.
Прикладом однієї зі стратегій стала промова Вінстона Черчилля: "Я не можу запропонувати нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту".
Друга – це комунікація дозованої правди.
За 12 років нічого не змінилося.
Сталася Революція гідності, війна, електоральна революція 2019-го, пандемія, майже 4 роки повномасштабної війни.
Але влада, як і раніше, переконана, що по той бік комунікації хтось нерозумний, нездатний на виважені, раціональні рішення, – каже УП політичний психолог і заступник директора Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Світлана Чуніхіна.
Вранці 24 лютого 2022-го на Банковій панував хаос.
У пріоритеті в президента була комунікація з міжнародними партнерами.
Як розповідає "Українській правді" очевидець тих подій в ОПУ, найбільша цінність обох "говорячих голів" була в тому, що вони самі готувалися до брифінгів і "включок" в ефіри.
Арестович збирав всю інформацію по фронту, регулярно спілкувався з військовими, тому став головним "воєнним" спікером.
– Особливо ніхто не контролював ні Мішу, ні Льошу.
Обидва говорили все, що вважали за потрібне.
ЗМІ розривали їх на коментарі, цитували.
В якийсь момент їх почало "заносити" від популярності.
Вони стали некеровані.
Дуже конкурували між собою – наввипередки продукували новини типу "двох – трьох тижнів".
В моменті ця історія не викликала в Офісі обурення.
Ніхто не звернув на це увагу.
Хоча зараз очевидно, що це від самого початку викликало завищені очікування у суспільства, – продовжує співрозмовник УП.
Надмірну активність Арестовича й Подоляка керівництво ОП помітило лише тоді, коли політичні рейтинги цих радників полетіли вгору.
Тоді медіаприсутність обох почала зменшуватися.
На орбіту "позитивних" спікерів від влади вийшла нова зірка – керівник Головного управління розвідки (ГУР) Кирило Буданов із "кавою в Криму".
За ним підтягнувся тодішній міністр оборони Олексій Резніков, який повсюдно анонсував терміни й напрямки контрнаступу в 2023 році, прогнозував успіхи українського війська.
Про готовність до контрнаступу заявляв і президент Зеленський.
Прогнози не справдилися, а очікування у суспільства явно були "перегріті".
– Чи була це брехня? Мені здається, що вони самі вірили в свої слова.
В іншому випадку важко зрозуміти, для чого підважувати свій авторитет у суспільстві пустими обіцянками? Це була нереалістична оцінка наших можливостей (або іншими словами: відірваність від реальності – УП), – розмірковує співрозмовник в Офісі президента.
Четвертий рік поспіль влада розповідає про "контрольовану ситуацію".
Російські війська просуваються по Донецькій, Харківській, Дніпропетровській і Запорізькій областях, а верховний головнокомандувач звітує, як "українські воїни продовжують знищувати окупанта, захищати позиції та виконувати бойові завдання".
І водночас від українців чекають усвідомлення екзистенційної загрози і черг добровольців до ТЦК.
Брехня – це завжди танго для двох: тих, хто вводить в оману, і тих, хто готовий або не готовий це споживати.
Чи готові українці сприймати реальність такою, як вона є, а не штучно сконструйованою за принципом "менше знаєш, міцніше спиш"?.
– З одного боку, є запит на відкритість і прозорість, з іншого – розуміння, що керівництво держави не може розповідати про всі стратегічні і тактичні плани, бо розкриття цієї інформації може нашкодити обороні, – пояснює виконавчий директор Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) Антон Грушецький.
– У нас десь 60–80% респондентів можуть сказати, що треба бути чесними.
Але коли ми будемо додавати в це рівняння "безпека наших солдатів", "можливості оборони", то ті самі 80% погодяться, що частина інформації має бути прихованою, – додає соціолог.
Саме на це робить ставку машина державної пропаганди.
"Корисна" пропаганда.
– Київський месник? – пропонує назву для майбутньої легенди один із членів креативної команди Сухопутки.
– Може, привид? – включається в брейншторм інший офіцер.
Так однієї довгої ночі наприкінці лютого 2022-го з'явився міф про "Привида Києва" – узагальнений образ українських військових льотчиків.
Фідбек українців зарядив комунікаційників Сухопутних військ (КСВ) креативити далі.
Денно і нощно офіцери створювали історії, як-от про жіночий спецпідрозділ "Валькірії Києва", і складали пісні, як-от "Байрактар".
– Це була пропаганда на користь, а не брехня, – вважає полковник Сергій Череватий.
Він поєднує в собі багато ролей.
На початку вторгнення був начальником Центру моніторингу інформпростору та протидії КСВ.
Згодом став речником ОСУВ "Хортиця".
Нині очолює державне інформагентство "Укрінформ".
Саме команда Череватого на початку повномасштабної війни створювала те, що згодом отримало в народі назву "байрактарщина".
– Всі ці історії допомагали нам піднімати бойовий дух військових і цивільних.
Не думаю, що це комусь нашкодило, – впевнений Череватий.
Щоправда, співрозмовники УП серед військових скептично ставляться до того, що "корисна" пропаганда мала позитивний ефект.
– Я ніколи не чув від побратимів, що пропаганда сильно нам допомагала в перші дні повномасштабки.
Тоді всі не могли зібрати рами.
Був хаос.
Згодом епоху "духопідйомних" легенд замінила ера помірно релаксаційних зведень з фронту в жанрі "ситуація складна, але контрольована", ніби написаних за єдиною методичкою.
Наприклад, здачу в полон оборонців Маріуполя вперто називали "евакуацією", а про вихід українських військових із Бахмута, як і про втрату багатьох інших населених пунктів, офіційно так і не повідомили.
Натомість пресофіцери ОСУВ "Хортиця" понад рік з ініціативи президента реалізовували інформаційну кампанію "Фортеця Бахмут".
На переконання бійців, які воювали в місті, Бахмут ніколи не був "фортецею", а цей міф лише створював завищені очікування щодо операції.
Колишній речник "Хортиці" Череватий вважає інакше: "Цією кампанією ми намагалися показати незламність українського духу, намагалися доносити до суспільства героїзм оборонців Бахмута".
От тільки спроби показати незламність духу часто нагадували тактику заколихування українців.
Запитуємо про це в Череватого, який наприкінці травня 2023-го, коли росіяни повністю знищили і майже захопили Бахмут, заявляв в ефірах, що "ми намагаємося тиснути на флангах і контратакувати".
– Мої заяви щодо Бахмута відповідали щоденним довідкам про ситуацію на напрямку, які формуються на основі даних розвідки, доповідей командирів.
Якщо в довідці написано, що ми в цей час тиснемо на флангах, які в мене причини не довіряти? – різко відповідає він.
– До речі, фраза "ситуація важка, але контрольована" сама по собі нічого поганого не несе.
Коли йде прорив фронту, коли ворог виходить на оперативний простір, тоді ситуація катастрофічна і не контрольована.
В усіх інших випадках – контрольована, – додає Череватий.
Ветеран Гліб Бітюков називає "сирськими новинами" повідомлення про перемоги на фронті в той час, коли українські війська відступають, дірки між піхотними позиціями стають усе більшими, а затикати їх доводиться в режимі гасіння пожеж.
Запитуємо в нього: як ці новини сприймаються в армії?.
– З часом ти звикаєш до цього і дивишся з посмішкою, або взагалі не звертаєш увагу.
В кожного повідомлення є своя цільова аудиторія.
У випадку, коли ми були в Бахмуті, їхнім адресатом були споживачі вищого рангу: "Ми все тримаємо, ми все відбиваємо.
Ось дивіться, ми зараз отут от відіб'ємо цілий квартал".
Ти дивишся, а там не те, що квартал – не знаєш, як тобі пів будинка відстояти.
Бо вас, припустимо, троє, а на вас насувається армада ворога.
Зараз те саме відбувається з Покровськом.
Частина міста вже не наша, а ми кажемо, що стабілізуємо ситуацію.
Складається хибне враження, що все йде не так погано.
Але це не так.
Що ми стабілізуємо? Давайте називати речі своїми іменами.
З цього тексту кожен зробить свої висновки.
Зрадофіл знайде докази суцільної зради і нагадає, з якого місця псується риба.
Філософ зазначить, що брехня існуватиме, рівно допоки на неї не зникне попит – тобто завжди.
Стратеги-суньцзизнавці наведуть чергову цитату з трактату "Мистецтво війни", яка підтвердить або спростує будь-яку думку.
Найскладніше сьогодні тим, хто щоденно стикається з наслідками цього явища на фронті і кого брехня вбиває – не в метафоричному сенсі.
У відповідь на питання "що робити?" Ігор Луценко покладає надію на технологічну революцію.
– Дронова тема дозволила фактично почати долати культуру брехні технічними засобами.
Підрозділи Сил безпілотних систем, коли розвідники літають, бачать, що на тій та чи іншій позиції, яка по доповідях вважається нашою, уже ворог.
Зараз уже певні рухи зробили для того, щоб цей процес відбувався системно, щоб особисто керівник СБС не займався щодня альтернативними доповідями альтернативної правди.
Зараз у нас є всі підстави робити ставку на людей, які вже показали результати.
Частково нові люди вже пробиваються.
Ми бачимо командирів "ліній дронів", які набувають все більшого впливу.
Час показав сумнівність стратегії "аби перемогти дракона, треба самому перетворитися на дракона".
Так само як маленька радянська армія не може перемогти велику радянську армію, українська цнотлива напівправда не може здолати неосяжно велику російську брехню.
Вихід – шукати перемоги в іншій парадигмі.
Наприклад, у китайській мудрості: щоб вбити дракона, потрібно перестати його годувати.
Михайло Кригель, Ангеліна Страшкулич, УП.

