13 червня 2020 року три видатних борці з корупцією – директор Національного антикорупційного бюро України Артем Ситник, керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький і «таємний агент» Євген Шевченко – провели прес-конференцію, у ході якої розповіли про найспішнішу операцію НАБУ. Зі слів високих достойників, «таємний агент» викрив першого заступника начальника Головного управління Державної податкової служби в м.Києві Миколу Ілляшенка, директора з правових питань газовидобувної компанії Burisma Андрія Кічу та колишню співробітницю Держаподаткової служби Олену Мазурову, що намагались за гроші закрити кримінальне провадження, яке НАБУ, начебто, розслідує відносно колишнього міністра екології та природних ресурсів України Миколи Злочевського. На доказ були продемонстровані й оті самі гроші – 6 млн. доларів США, які «таємний агент НАБУ» зажадав за свої послуги він наївних хабародавців, передає naspravdi.today.
Зі слів Ситника, у НАБУ розслідується кримінальне провадження щодо заволодіння коштами стабілізаційного кредиту Нацбанку України, який виділявся «Реал-банку», підконтрольному Сергію Курченку, у цьому провадженні було повідомлено про підозру Злочевському, але його друзі Ілляшенко, Кіча та Мазур вирішили зробити подарунок колишньому міністру до дня народження, яке Злочевський святкує 14 червня, і подарувати йому постанову про закриття провадження. Більш того, у ході брифінгу Холодницький розповів, що він не тільки виготовив таку постанову з метою обманути хабародавців, а навіть вніс відповідний запис у Єдиний державний реєстр досудових розслідувань. Це було зроблено тому, що «представники Офісу генерального прокурора за домовленістю з затриманими особами передавали їм інформацію, що справа, дійсно, закрита, про що міститься інформація в реєстрі».
Якби б в Україні був генеральний прокурор, тобто службова особа, що відповідає за дотримання законності в державі, то Ситник і Холодницький (не кажучи вже про «таємного агента» Шевченка) покинули б прес-конференцію в кайданках, а затримані хабародавці було б негайно звільнені. Тому що участь у цій, прости господи, спецоперації пана Шевченка зразу ж перетворює її на тяжкий злочин, вчинений керівником САП Холодницьким, керівником Головного підрозділу детективів НАБУ Калужинським (до Ситника претензій бути не може, оскільки він обіймає лише адміністративну посаду, яка не дає йому права навіть знайомитись з матеріалами кримінальних проваджень) і негласним позаштатним співробітником НАБУ Шевченком, відповідальність за який встановлена статтею 370 Кримінального кодексу України.
Бо завдання правоохоронних органів полягає в тому, щоби розкривати вже вчинені злочини та запобігати новим правопорушенням, а не підбурювати громадян за допомогою позаштатних співробітників на кшталт того ж Шевченка до скоєння протиправних вчинків. Агенти поліції, СБУ чи НАБУ можуть лише спостерігати за підготовкою та вчиненням злочину з метою збору й фіксації доказів, якщо ж агент сам бере участь у злочинній діяльності – наприклад, приймає гроші для передачі хабаря – то відповідальність нестимуть агент, його куратори й прокурор, а всі докази, здобуті відносно хабародавців, автоматично стають неналежними й не можуть розглядатись у суді відповідно до частини 3 статті 271 Кримінального процесуального кодексу України. Не зайвим буде також нагадати, що це – не тільки вимога українського законодавства, але й категорична позиція Європейського суду з прав людини.
Та оскільки генерального прокурора в Україні немає, а пані Венедіктову ніхто інакше як ДБС не називає, спробуємо внести ясність і розповісти, що ж трапилось насправді.
По-перше, Микола Злочевський не потребує ніяких посередників для того, щоби спілкуватись з Артемом Ситником та його найближчим другом і кумом Андрієм Калужинським. Вони знайомі й саме завдяки прямому спілкуванню та отриманим від Злочевського приємним дрібничкам Ситник і Калужинський бозна-коли закрили всі кримінальні провадження, які розслідувались НАБУ щодо витівок Злочевського.
По-друге, Злочевський, якби навіть захотів закрити провадження щодо розкрадання стабілізаційного кредиту НБУ, виділеного «Реал-банку», не став би звертатись до Ситника й Калужинського, оскільки матеріали цієї справи, насправді, знаходяться в Головному слідчому управлінні Служби безпеки України. Це – кримінальне провадження №42014000000001590 від 17 листопада 2014 року, яке розслідувалось прокурором Генеральної прокуратури Костянтином Куликом у межах вже легендарної 400-ї справи. 28 березня 2019 року Кулик повідомив про підозру Миколі Злочевському, екс-голові НБУ Валерії Гонтаревій, екс-главі Адміністрації Президента Борису Ложкіну та його заступникові Олексію Філатову, але розслідування було паралізовано, зокрема, через шалену кампанію проти Кулика, яку (напевно, безкоштовно) розгорнули соратники та домашні журналісти Артема Сергійовича. Урешті-решт, 5 вересня 2019 року, незадовго до свого звільнення з Генеральної прокуратури України, Кулик виділив з 400-ї справи матеріали провадження №1590 й направив їх в СБУ, де розслідування було зупинено 21 грудня 2019 року.
20 лютого 2020 року генеральний прокурор Руслан Рябошапка визначив підслідність у провадженні №1590 за НАБУ, але Ситник відмовився приймати справу й матеріали залишились у Головному слідчому управлінні СБУ. У березні 2020 року адвокат Єгор Штокалов, діючи в інтересах підозрюваного Філатова, подав скаргу з проханням відновити слідство в справі. Участь у судовому засіданні у Вищому антикорупційному суді взяв, зокрема, старший детектив НАБУ Віталій Крютченко, який заперечував проти доводів скарги й прохав суд не скасовувати постанову про зупинення слідства. Але суддя Андрій Біцюк 14 травня 2020 року скаргу задовольнив. Тим не менш, значна частина матеріалів справи залишились в СБУ, де вона перебувала навіть на момент прес-конференції Ситника, Холодницького й Шевченка.
Отже, хабародавці не мали жодних підстав звертатись до Шевченка з проханням посприяти закриттю провадження в НАБУ, позаяк там цих матеріалів просто не було, а Холодницький без матеріалів справи не міг на законних підставах вносити будь-які записи в цьому провадженні в ЄРДР. Це, власне, і помітила начальник управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Офісу генерального прокурора Ірина Бакай, яку тепер Ситник і Холодницький вимагають притягнути до відповідальності.
Що стосується «таємного агента НАБУ» Шевченка, через якого друзі Злочевського передали Холодницькому 5 млн. доларів США (не 6, як говорив Ситник, а саме 5), то це – патентований аферист, спілкуватись з яким не буде жодна притомна людина. Ось що про цього пройдиствіта торік, у квітні 2019 року, публічно розповідав Холодницький, який зараз разом з Шевченком проводить прес-конференції.
Євген Шевченко – це прес-секретар найвідомішого українського шахрая Костянтина Грішіна (він же ж Грішин, він же ж Гришин, він же ж Семен Семенченко). Цьому Шевченку нинішній заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко чи то подарував, чи то продав у 2014 році посвідчення учасника бойових дій, яким Шевченко, звісно ж не є, бо всі його битви відбувались виключно навколо чужих гаманців. Знаменитим Шевченко став у березні 2019 року завдяки так званому «Свинарчукогейту», коли виявилось, що він є довіреною особою Артема Сергійовича й саме за його посередництва директор НАБУ Ситник, перший заступник директора НАБУ Углава та керівник Головного підрозділу детективів НАБУ Калужинський продавали Гладковському-молодшому довідки про те, що фірма «Оптимумспецдеталь», через яку Гладковський, Шевченко та ще два аферисти, Жуков і Рогоза, продавали «Укроборонпрому» контрабандні деталі за завищеними цінами, не має ознак фіктивності. Що ж стосується Холодницького, то керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, який 13 червня 2020 року провів спільну прес-конференцію з «таємним агентом НАБУ» Шевченком, торік, у березні 2019 року, заявляв, що Шевченко – це не викривач корупції, а, навпаки, провокатор і учасник корупційних схем по розкраданню державних коштів, і навіть за фактом злочинів, скоєних Шевченком та його покровителями з НАБУ, особисто зареєстрував кримінальне провадження, в якому автор цих рядків двічі допитувався як свідок.
Зрозуміло, що ніякі люди Злочевського до Шевченка з приводу закриття кримінального провадження, матеріали якого перебували в СБУ, не звертались. Навпаки, це Шевченко наприкінці травня 2020 року зустрівся з першим заступником начальника Головного управління Державної податкової служби в м.Києві Миколою Ілляшенком і, виконуючи завдання Ситника, запропонував Ілляшенку заплатити керівникові САП Холодницькому за закриття кримінального провадження №42014000000001590, у якому прокурор Кулик свого часу повідомив про підозру Злочевському. При цьому Шевченко запевняв Ілляшенка, що справа перебуває в НАБУ, а сам він є довіреною особою Холодницького й Назар Іванович, начебто, також, як і Ситник, брав з його рук гроші. Попри те, що Іллященко прекрасно знав, що з себе становить Шевченко, він йому повірив, оскільки раніше неодноразово через Шевченка передавав Ситнику й Калужинському гроші за закриття кримінальних проваджень, де фігурував Злочевський та належна йому компанія Burisma.
Метою візиту Шевченка до Ілляшенка став запис розмов між «таємним агентом НАБУ» та податківцем задля наступної компрометації Холодницького. Річ у тім, що строк повноважень керівника САП закінчується в листопаді, але глава держави – себто Андрій Єрмак – вирішив не чекати, коли Холодницький покине посаду природнім шляхом, натомість дав вказівку Венедиктовій вигнати Холодницького й призначити виконуючим обов’язків керівника САП народного депутата Сергія Іонушаса. Щоби облити лайном Холодницького й витурити його з прокуратури, Ситник і вирішив заслати Шевченка до Ілляшенка (який від імені Злочевського раніше вже передавав гроші в НАБУ), доручити Шевченку завести розмову про можливий хабар Холодницькому й ту розмову записати та передати в Офіс президента. А оскільки вся Україна знає, що Шевченко – це шавка Ситника, то в НАБУ за кілька днів по тому на підставі п. а) частини 1 статті 15 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» винесли постанову під грифом «таємно» про зміну особистих даних Шевченка, який тепер у документах кримінального провадження йменується як «Харченко Р.Б.» – оскільки, начебто, є загроза його життю та безпеці як «викривача корупції».
Шкода, звісно, що під час прес-конференції 13 червня ніхто з журналістів не поцікавився в Ситника, за якою метою той привів таємного агента, який навіть у матеріалах кримінального провадження фігурує під чужим прізвищем …
Вислухавши пропозицію Шевченка, Ілляшенко взяв паузу (очевидно, він погоджував це питання зі Злочевським) і 1 червня 2020 року запросив «таємного агента НАБУ» до себе, щоби поговорити в службовому кабінеті. Але Шевченко, виконуючи інструкції Ситника, запропонував поспілкуватись телефоном, через месенджер Телеграму, щоби можна було на законних підставах записати перемовини (бо ніякого кримінального провадження стосовно хабаря на той час ще не було, а, відтак, і не було ухвали слідчого судді з дозволом на проведення негласних слідчих дій). У ході телефонного спілкування Ілляшенко сказав, що є люди, які готові заплатити 2 млн. доларів за закриття справи або, на крайній випадок, 1 млн. доларів, якщо прокурор змінить підслідність і направить кримінальне провадження з НАБУ в Національну поліцію. При цьому Ілляшенко ще й надіслав текстове повідомлення з номером провадження, за закриття якого неназвані особи готові були заплатити.
А далі почався високохудожній спектакль, оскільки потрібно було зробити видимість, що ініціатива передати хабар Холодницькому виходить не від Шевченка, а від Ілляшенка. Наступного дня, 2 червня, «таємний агент НАБУ» зателефонував Ілляшенку й (зрозуміло, під запис) повідомив, що він відмовляється передавати хабар, оскільки сума занадто мала. Почались торги. За кілька годин Ілляшенко зателефонував Шевченку й сказав, що зацікавлені особи готові збільшити гонорар і заплатити за закриття кримінального провадження №42014000000001590 5 млн. доларів. Але прізвище Холодницького Ілляшенко вперто не називав, хоча Шевченко підкреслював, що все вирішуватиме прокурор. Натомість Ілляшенко, який вірив у всемогутність Ситника та Калужинського, постійно згадував імена цих достойних людей, пропонуючи передати гроші саме їм, як він робив попередні рази.
За таких обставин, оскільки провокація проти Холодницького розсипалась на очах, Ситнику нічого не залишалось, як повідомити керівнику САП про те, що люди Злочевського готові через Шевченка передати хабар за закриття кримінального провадження, матеріали яких в НАБУ і в очі не бачили, оскільки вони знаходяться в СБУ. А Холодницький, який прекрасно усвідомлює, що Шевченко – це провокатор, замість того, щоби зареєструвати кримінальне провадження відносно Калужинського та Шевченка за ознаками статті 370 КК України, погодився взяти участь у «найуспішнішій операції НАБУ» і дозволив піднаглядним НАБУїнам 3 червня 2020року зареєструвати в ЄРДР кримінальне провадження №52020000000000362 за ознаками частини 4 статті 369 КК України (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі).
А далі все пішло, як по нотах: після отримання ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду з дозволом на проведення НСРД, Ситник наказав Шевченку 5 червня зустрітись з Ілляшенком у службовому кабінеті останнього й записати розмову. Виконуючи інструкцію, «таємний агент НАБУ» повідомив Ілляшенку, що в справі №1590 Злочевському повідомлено про підозру в двох злочинах і що треба вирішити, як краще закривати провадження. У відповідь Ілляшенко, комусь зателефонувавши з цього приводу, сказав, що закривати треба обидва епізоди, при цьому зробити це слід до 14 червня, оскільки в Злочевського 14 червня день народження й він хоче відсвяткувати його в Україні. Під кінець цієї розмови Ілляшенко повідомив Шевченку, що з суми хабаря він залишає собі «за труди» 50 тис. доларів і що на майбутнє можна буде регулярно створювати Злочевському проблеми, а потім за допомогою Ситника їх вирішувати за пристойну винагороду.
Наступного разу Ілляшенко та Шевченко зустрілись 10 червня – знову ж таки в службовому кабінеті податківця. Шевченко пояснив Ілляшенку, що кримінальне провадження відносно Злочевського може закрити тільки Холодницький і що для цього треба, аби адвокат подав відповідне клопотання керівникові САП. Ілляшенко зателефонував Мазуровій і попрохав терміново підготувати таке клопотання, після чого сказав Шевченку, що зустрінеться з Мазуровою, візьме в неї гроші й вручить їх Шевченку в обмін на постанову про закриття кримінального провадження відносно Злочевського. Також високі договірні сторони вирішили, що розмір хабаря буде збільшено до 6 млн. доларів США.
12 червня 2020 року Шевченко зустрівся з Кічею, Мазуровою та Ілляшенком, знову в службовому кабінеті останнього, та передав постанову Холодницького про закриття кримінального провадження №42014000000001590. Але представники Злочевського висловили свої зауваження до її змісту (зокрема попрохали змінити підстави закриття справи). За кілька годин постанова була перероблена, Шевченко знову приїхав до ГУ ДПС у м.Києві, вручив документ і отримав 5 млн. доларів (бо 1 млн. з отриманих від Мазурової 6 млн. доларів Ілляшенко залишив собі). Після чого відбулось затримання Ілляшенка, Кічи й Мазурової.
Що буде далі – передбачити неважко. Назар Іванович досидить на посаді керівника САП до кінця своїх повноважень і в листопаді 2020 року перейде на більш спокійну роботу, залишившись сміховиськом в очах усієї юридичної спільноти. Артем Сергійович буде й далі торгувати справами та збирати за допомогою «таємного агента НАБУ» Шевченка гроші з людей на кшталт Злочевського. При цьому в двох випадках з трьох гроші опинятимуться в кишені Артема Сергійовича, а на третій раз він затримуватиме своїх контрагентів за «пропозицію неправомірної вигоди» задля статистики виробничих успіхів. Ба більш того, 6 млн. доларів США, які Ситник, Калужинський і Шевченко вициганили в Злочевського, будуть конфісковані в дохід держави, але 10%, себто 600 тис. доларів, Шевченко отримає як «викривач корупції» й чесно поділиться зі своїми компаньйонами по непростому антикорупційному ремеслу.
Що ж стосується Ілляшенка, Кічи та Мазурової, то вони будуть засуджені попри те, що жодних доказів їх вини немає й бути не може, оскільки всі їх пригоди кваліфікуються як провокація підкупу з боку Шевченка, Ситника й Калужинського. Але якщо скарга соратників Злочевського потрапить до Європейського суду з прав людини, вирок буде визнаний таким, що брутально порушує права людини, а з бездонних кишень українських платників податків цим достойникам буде виплачена солідна компенсація за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності.