«Безсмертний полк» ОПЗЖ. Партії нема, але справи її живуть

Рівно три роки тому – 19 березня 2022 року – рішенням РНБО була припинена діяльність «Опозиційної платформи – За життя». Таким був фінал цієї проросійської політсили, яка до ліквідації мала другу за кількістю депутатів фракцію у Верховній Раді. А от формальний початок цієї партії можна відстежувати іще з кінця 90-х років – грудень 1999-го є датою її реєстрації Мінюстом. Таким чином, нещодавно ОПЗЖ мала б «святкувати» чвертьвіковий ювілей. Це, звісно, якщо не брати до уваги її чисельні кульбіти з назвою: у 1999 році вона називалася партією «Центр», а потім неодноразово змінювала вивіску. Під іменем «ОПЗЖ» вона існувала з листопада 2018-го. З лютого 2022-го діяльність партії як юридичної особи перебуває «у стані припинення».

Приділити ОПЗЖ увагу «Главком» спонукали дві обставини. По-перше, нещодавно керівники Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (а це, відповідно, Семен Кривонос та Олександр Клименко) виступили за ширші повноваження НАБУ і САП щодо можливості переслідувань народних депутатів. А серед тепер вже колишніх депутатів ОПЗЖ – найбільша кількість тих, кому інкримінована державна зрада. Дехто із підозрюваних – у розшуку, а двоє – вже за гратами. Що ж до решти представників ОПЗЖ, то більшість з них комфортно почуваються у парламенті, увійшовши до складу інших депутатських груп, вони навіть відвідують Європарламент. Саме до них могли б придивитися Кривонос та Клименко, застосовуючи ті важелі впливу, які у них є на сьогодні.

Друга обставина, через яку напівмертва партія має цікавити громадськість, є такою. У лютому Київський міжнародний інститут соціології проводив опитування громадської думки, де серед іншого поцікавився ставленням респондентів до депутатів від ОПЗЖ, які залишаються «засідати» у парламенті. Переважна більшість опитаних (70%) висловилася за те, щоб такі нардепи були позбавлені мандата. Далі ми згадаємо їх поіменно, а також зупинимося на тих, проти кого порушені кримінальні справи.

Старі обличчя у новому світлі

Хоча діяльність ОПЗЖ і була заборонена ще в березні 2022 року, депутати, обрані від цієї партії до парламенту, у більшості своїй «вціліли» і навіть продовжили роботу в сесійній залі. Дехто, одначе, втік за кордон, а дехто склав мандат (про ці дві категорії – далі). Більшість же парламентарів від ОПЗЖ увійшли до складу двох депутатських груп.

Групу, чия назва звучить дуже подібно до ОПЗЖ – «Платформа за життя та мир», – очолив колишній співголова забороненої партії Юрій Бойко. До її складу увійшли Віталій Борт, Сергій Дунаєв, Юлій Іоффе, Володимир Кальцев, Олександр Качний, Олександр Колтунович, Сергій Ларін, Сергій Льовочкін, Михайло Макаренко, Григорій Мамка, Суто Мамоян, Василь Німченко, Юрій Павленко, Михайло Папієв, Олександр Пономарьов, Олександр Пузанов, Михайло Скорик, Григорій Суркіс, Віктор Чорний та Нестор Шуфрич.

Друга група отримала також «гарну» абстрактну назву «Відновлення України». Вона складається не лише з колишніх представників ОПЗЖ. Але саме з ОПЗЖ до її складу потрапили Анатолій Бурмич, Валерій Гнатенко, Ігор Кісільов, Дмитро Ісаєнко, Олександр Лукашев, Володимир Мороз, Наталія Приходько, Антоніна Славицька та Вадим Столар.

При цьому депутати Юрій Завгородній та Федір Христенко, якого в парламенті не бачили з 24 лютого 2022 року, вирішили залишитися позафракційними. А Ігор Абрамович, Юлія Льовочкіна, Тетяна Плачкова, Олег Волошин та Юрій Солод склали мандати.

У 2023 році мандат також склала дружина Юрія Солода – Наталія Королевська. Після повномасштабного вторгнення Росії вона увійшла до складу групи «Платформа за життя та мир», але жодного разу не з’явилася на пленарних засіданнях. Нині, за даними джерел, подружжя Солод-Королевська живе в Об’єднаних Арабських Еміратах, але не втрачає з поля зору події в Україні.

Як повідомлялося раніше, Наталія Королевська залишилася у робочому чаті депутатської групи. Вона «у режимі реального часу бачить все, що відбувається і знає про всі засідання Ради, комітетів, коли і які голосування… Її не виключили, на відміну від того ж Рената Кузьміна або Олега Волошина, або її чоловіка Юрія Солода. Крім того, вона підтримує зв’язок з Медведчуком, який перебуває у РФ», – зазначає джерело видання NV.

У 2023 році НАБУ оголосило Наталію Королевську в розшук – її підозрюють у недостовірному декларуванні. Але цей злочин тьмяніє на тлі тих, у скоєнні яких підозрюють згаданих вище Рената Кузьміна, Олега Волошина, Вадим Рабіновича, Тараса Козака, Олександра Пономарьова, Нестора Шуфрича, а також, звісно, головного ідеолога ОПЗЖ Віктора Медведчука.

Цих сімох політиків забороненої політсили обвинувачують у скоєнні державної зради, і таким пишним букетом нардепів, які ходять під цією статтею, більше не може похвалитися жодна фракція з числа тих, які діють у Верховній Раді ІХ скликання.

Нагадаємо про кожного з них детальніше.

Віктор Медведчук

Підозру у державній зраді Віктору Медведчуку вручили ще у травні 2021 року. Після цього Печерський суд Києва кілька разів пролонговував його запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Але 26 лютого 2022 року Медведчук з-під арешту втік. «Бігав» він, втім, недовго – вже 12 квітня його затримала СБУ. Після цього Медведчука взяли під арешт. А 21 вересня 2022 року Україна обміняла Медведчука на 215 наших військовополонених, серед яких було п’ятеро командирів полку «Азов».

Ексклюзивні подробиці того, що зараз відбувається зі справою про держзраду Медведчука, публікував «Главком». У статті повідомлялося, що суд дійшов до 63-го тому із 85-ти, які є у справі, і потребуватиме ще мінімум рік, аби дочитати всі томи до кінця. Сам же Медведчук нині перебуває у Росії, де пописує статейки, у яких закликає свого кума Путіна повернути собі «історичні землі», чи то пак більшу частину території України.

До речі, на основі цієї писанини аналітики Інституту з вивчення війни (ISW) зробили висновок про небажання Кремля вести переговори про припинення війни, адже риторика Медведчука відображає стратегічну політику Путіна щодо України та «його принципову відмову визнавати легітимність української держави».

Тарас Козак

Свою підозру у державній зраді соратник Медведчука Тарас Козак отримав майже одночасно із партійним шефом – у травні 2021-го, тобто за дев’ять місяців до повномасштабного вторгнення Росії. От тільки він виявився хитрішим та спритнішим за Медведчука – втік з України ще тоді. У 2021-му «Главком» писав про те, що мати Козака – семидесятилітня пенсіонерка – раптом стала власницею нерухомості та бізнес-активів на десятки мільйонів гривень. Без сумніву, її син завчасно подбав про те, щоб переписати на матусю своє майно.

Нині про місце перебування Козака знають хіба що компетентні органи. Логічно припустити, що він може бути у Росії чи Білорусі, де має нерухомість. У кожному разі, зворотного шляху в Україну для Козака немає (хіба що під конвоєм): робота його телеканалів NewsOne, 112 та ZIK заблокована рішенням РНБО ще перед вторгненням, а сам він указом президента Зеленського позбавлений українського громадянства.

Вадим Рабінович

Обвинувачений у держзраді Вадим Рабінович свого часу вчинив так само, як Тарас Козак – втік за кордон. От тільки кордон був інший. Ще на початку лютого 2022 року Рабінович у статусі народного депутата вилетів до Ізраїлю на офіційне запрошення тамтешнього парламенту і… не повернувся назад до України. Його дружина тим часом внесла свою нерухомість та земельні ділянки до статутного фонду компанії, яку відразу ж і продала, подбавши у такий спосіб про сімейні активи, йшлося у розслідуванні «Главкома». Свою втечу з України Рабінович спочатку пояснював тим, що перебуває в Ізраїлі на офіційне запрошення парламенту країни і також посилався на те, що після хвороби та операції не є повністю працездатним. Але обіцяв бути корисним для країни там, де наразі перебуває. Пізніше він скаржився на Медведчука, який нібито знав про російське вторгнення, але не попередив своїх соратників у фракції. Рабінович запевняв, що і у він, і всі члени ОПЗЖ наразі «на одній стороні» і для них є один ворог і агресор. Проте додому так і не повернувся.

Що ж стосується обвинувачень Рабіновича, то як повідомила пресслужба Державного бюро розслідувань, він поширював «антиукраїнську пропагандистську інформацію». Зокрема, «у своїх численних виступах та інтерв’ю оприлюднював маніпулятивні висловлювання, що несли шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості, державній, економічній та інформаційній безпеці України. Його пропагандистська діяльність допомагала керівництву Російської Федерації досягати своїх військово-політичних цілей та забезпечувала РФ ідеологічну допомогу в проведенні підривної діяльності проти України», – йшлося у релізі.

Ренат Кузьмін

Наступний персонаж побував у ролі втікача двічі. У 2010-2013 роках Ренат Кузьмін був першим заступником генпрокурора Віктора Пшонки. Після Революції гідності Кузьміна оголошували в розшук через затримання ексміністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Але вже у 2019 році Кузьміна після кількох років переховування зняли з розшуку, тоді ж він став народним депутатом від ОПЗЖ.

Щодо характеру публічних висловлювань Кузьміна, то тут можна ще раз перечитати довгу цитату ДБР щодо Рабіновича – все це буде справедливо і відносно ексзаступника генпрокурора. Напередодні «повномасштабки» Кузьмін повторював російські наративи про «загрозу НАТО» для Росії та взяття Києва за «три дні». Рік тому ДБР сформулювало підозру для Кузьміна, підозрюючи його у державній зраді, але колишнього нардепа вже не було в Україні. Нині Кузьмін оголошений в розшук.

Олег Волошин

Про місце перебування ще одного колишнього депутата від ОПЗЖ Олега Волошина відомо з відкритих джерел. Волошин має паспорт громадянина Росії, хоча зараз живе у Білорусі. Народився він у Миколаєві, і згодом жив, навчався та піднімався кар’єрною драбиною вгору саме в Україні. За іронією долі, Волошин у парламенті IX скликання був обраний заступником голови парламентського комітету з питань євроінтеграції, хоча тягнув нашу державу в бік Росії.

У лютому 2023-го Волошину оголосили про підозру у державній зраді, а ще – у завдаванні умисних легких тілесних ушкоджень та побитті ветерана АТО влітку 2020 року. Але на момент, коли обвинувачення було сформульоване, ексдепутат встиг зникнути. Як і Медведчук, Волошин не приховує того, де і як зараз живе. Його дружина Надія Сасс, яка раніше працювала на телеканалах Медведчука, нині влаштувалася телеведучою однієї з білоруських пропагандистських програм. А у вільний під пропаганди час подружжя зрадників транслює своє нове «красиве» життя.

Олександр Пономарьов

Волошину може позаздрити однопартієць Олександр Пономарьов, який нині перебуває в СІЗО. Пономарьов у перший же день повномасштабного вторгнення виїхав з Києва до окупованого Бердянська. Як було встановлено слідством згодом, він пішов на співпрацю з окупантами та перереєстрував підконтрольні йому підприємства за російським законодавством, відкрив рахунки у російських банківських установ тощо.

Що спонукало його згодом повернутися до Києва – невідомо. Але він це зробив, і вже з Києва координував діяльність перереєстрованих на Запоріжжі підприємств. Всередині липня 2024-го Офіс генерального прокурора скерував нарешті до суду обвинувальний акт щодо Пономарьова. Серед обвинувачень – державна зрада та колабораційна діяльність. Нині Пономарьов сидить під арештом – без права внесення застави. На нього чекає суд і вирок – до 15 років ув’язнення.

Нестор Шуфрич

Нестора Шуфрича заарештували у вересні 2023-го, з тих пір він перебуває під вартою в очікуванні суду. Депутата судитимуть за фінансування Росгвардії в окупованому Криму. За даними слідства, він тісно співпрацював з російськими кураторами і виконував завдання колишнього секретаря РНБО Володимира Сівковича, агента ФСБ, завданням якого була координація ворожої агентури в Україні.

А втім – неймовірно, але факт! – Шуфрич може розважитися у СІЗО тим, що братиме участь у засіданнях Верховної Ради. Так, він все ще залишається діючим народним депутатом. У січні цього року суд задовольнив його клопотання щодо можливості продовжувати роботу парламентарем. Звісно, «під купол» Шуфрич не ходитиме. Виконання ним депутатських повноважень «буде реалізовано у межах можливостей його перебування в ізоляторі», йдеться в ухвалі. Зокрема, йому дозволено надсилати звернення та запити. І нещодавно він намагався скористатися таким правом, звернувшись до голови Верховної Ради Руслана Стефанчука з несподіваним проханням: зареєструвати свій законопроєкт про захист прав нацменшин із використання офіційних мов ЄС. Щоправда, регламентний комітет йому у реєстрації проєкту відмовив.

А вже після допиту Бойко заграв на роялі «Щедрика» та привітав українців з Різдвом. І хоча з датою Різдва проросійський політик помилився, його вітання прозвучало українською мовою. Тоді репетиторами виявилися Василь Малюк та команда СБУ... Проте, 8 березня Бойко вітав жінок з-за рояля вже російською.

Наталія Лебідь, «Главком»