Колишні ведучі каналів Медведчука і Мураєва залишаються єдиною мережею. Чи є вона проросійською

Вступ

Після заборони державних і підконтрольних Кремлю російських телеканалів в Україні у 2014 році Москва намагалася зберегти й посилити свій інформаційний вплив. Головним інструментом цього впливу стали новинні (інформаційні) телеканали, які протягом 2014—2019 років запускали (або купували й перезапускали) проросійські політики.

Насамперед ідеться про групу медіа Віктора Медведчука. Хоча формальними власниками цих телеканалів були інші люди (в останні роки перед закриттям — бізнесовий і політичний партнер Медведчука Тарас Козак), прямий вплив кума Путіна на медіахолдинг не викликав сумнівів. Медведчук не приховував свої ексклюзивні зв’язки в Кремлі, аж до показових зустрічей під час російсько-української війни в Москві із найвищими посадовцями, а Путін висловлювався про Медведчука лише приязно. Кремль робить на нього ставку дотепер.

На 2019 рік три телеканали — «112 Україна», NewsOne і ZIK — були де-факто підконтрольні Медведчуку та консолідовані у єдиний медіахолдинг «Новини». Ці канали обслуговували інтереси насамперед підконтрольного Медведчуку крила «Опозиційної платформи — За життя» — партії, яка утворилася у 2018 році в результаті об’єднання «Опозиційного блоку» на чолі з Юрієм Бойком, партії «За життя» Вадима Рабіновича й об’єднання «Український вибір» під проводом Віктора Медведчука. За визначенням дослідників зі США Джеймса Друкмена, Метью Левендускі й Одрі Маклейн, ці канали можна вважати партійними, себто медіа, афілійованими з конкретною політичною силою, що просувають вигідний їй порядок денний і слугують задоволенню її політичних цілей.

У 2018 році з’явився телеканал «Наш», заснований колишнім власником NewsOne Євгенієм Мураєвим, лідером новоствореної політичної партії «Наші». Ця політична сила не розвинулась у повноцінну партію та не мала успіхів на виборах. Порядок денний каналу «Наш» і набір облич, які він просував, відрізнявся від того, що був на каналах Медведчука.

2 лютого 2021 року президент Володимир Зеленський затвердив рішення РНБО про запровадження економічних санкцій щодо формального власника каналів Медведчука — народного депутата Тараса Козака, а також самих телеканалів «112 Україна», ZIK і NewsOne, які йому належать. 11 лютого 2022 року РНБО запровадила й санкції проти телеканалу «Наш». І хоча історія цих медіа на цьому не скінчилась і тривала до лютого 2022 року, їхній вплив на суспільства значно зменшився.

Ці медіа хоч формально й належали українським громадянам, та в пакеті з роздмухуванням внутрішньополітичних суперечностей послідовно просували тези російської пропаганди. Водночас притягнути їх до відповідальності, закрити чи обмежити роботу за тогочасним законодавством було практично неможливо; спроби зробити це наражалися на спротив українських політиків, міжнародних і навіть українських журналістських організацій. Захищаючись, канали Медведчука і Мураєва намагались позиціюватися не як проросійські, а як нібито незалежні або опозиційні, а боротьбу проти кремлівської дезінформації та пропаганди називали цензурою і тиском на політичних конкурентів.

В умовах війни українська влада була змушена нестандартно реагувати на гібридні загрози, застосувавши проти українських каналів економічні санкції. Накладені у позасудовий спосіб обмеження були екстраординарною дією для демократичної країни. Та Європейський Союз після повномасштабного вторгнення Росії в Україну також наклав подібні санкції на російські та пов’язані з Віктором Медведчуком медіа. Крім того, після припинення роботи каналів Медведчука і Мураєва рівень свободи слова, згідно з «Індексом свободи слова» від організації «Репортери без кордонів», в Україні зріс, що свідчить про безпідставність звинувачень у цензурі й тиску.

Виходячи зі збережених найближче до дати накладення санкцій версій сайтів телеканалів «112 Україна», NewsOne, ZIK і «Наш», а також публікацій українських медіавотчдогів — «Детектора медіа» й Інституту масової інформації, на момент запровадження санкцій на цих телеканалах працювали 67 ведучих. З них на кінець серпня 2024 року 34 продовжують працювати в медіа, контактувати з медіа як експерти чи фахівці з комунікацій або вести власні медіапроєкти, зокрема на ютубі. 23 перестали бути публічними. Ще по п’ять — змінили сферу, в якій працюють, чи емігрували. Ця інформація може містити похибку, адже спирається на відкриті джерела. Після кожної публікації, яка служила доказом цих даних, були можливі зміни, не враховані у цьому дослідженні через брак публічної інформації. 

Колишні ведучі підсанкційних телеканалів, які залишились в Україні, продовжують працювати у медіа, зникли чи емігрували станом на 31 серпня 2024 року

Дії ексведучих підсанкційних каналів, які залишилися працювати у медіа, є об’єктом нашого аналізу. Увагу ми приділяємо тим, хто веде канали на ютубі чи долучаються до ютуб-проєктів як ведучі. В  дослідженні не йдеться про ведучих, які, хоч і працювали доволі довго на каналах Медведчука, як-от Наташа Влащенко чиВасиль Голованов, на час запровадження санкцій уже перейшли на інші канали, зокрема «Україна 24».

Гіпотезою цього дослідження є припущення, що ті ексведучі підсанкційних каналів, які долучаються до каналів на ютубі чи ведуть власні медіапроєкти, продовжують існувати як цілісна мережа, учасники якої пристосувалися до ринку праці. І продовжують поширювати тези російської пропаганди на цій платформі.

Предметом нашого аналізу відтак буде не доведення чи спростування факту прихованої координації роботи відповідних каналів із Росії. Тобто навіть у випадку виявлення у відповідних медіа тез російської пропаганди, виходячи з джерел дослідження, ми не зможемо відповісти, чи ці тези ведучі поширюють із власних суб’єктивних інтенцій, або ж вони поширюють їх як частину підривної роботи, координованої з Росії. Ведучі можуть поширювати проросійські тези без вказівок із Росії. Наприклад, для збереження зв’язку з лояльною аудиторією, який можуть надалі використовувати у політичних чи комерційних інтересах, чи виходячи з власних переконань. У такому разі ведучі лише опосередковано доєднуються до наративів російського агітпропу. Водночас Росія може інструментально використовувати канали у соціальних мережах з проукраїнським контентом, зокрема щоб накопичити аудиторію для майбутніх інформаційних атак, або для загострення суперечностей в українському суспільстві. Незалежно від суб’єктивних мотивів мовців, суспільний інтерес представляє перевірка факту наявності в інформаційному середовищі мережі медіаагентів, яка фрагментарно чи послідовно поширює вигідні Кремлю тези.

Окремої уваги заслуговують ведучі, які після повномасштабного вторгнення виїхали до Росії та Білорусі й відкрито співпрацюють із державними медіа ворожих держав і з Віктором Медведчуком. Тут ідеться про трьох працівників каналів Медведчука: Дениса Жарких, Діану Панченко та Надію Сасс. Ці журналісти діють у принципово іншому інформаційному контексті, і їм буде присвячена окрема глава. Водночас щодо їхньої інформаційної активності буде тестуватись аналогічна гіпотеза.

Для перевірки гіпотези необхідно відповісти на два дослідницькі питання.

По-перше, нам потрібно з’ясувати, чи інформаційна активність ексведучих підсанкційних телеканалів має ознаки мережі. Для цього ми проаналізуємо як окремі, так і колективні ютуб-проєкти цих ведучих каналів на предмет спільності візитів туди одних і тих же експертів. І побудуємо матрицю появи гостей і самих ведучих на каналах один одного.

По-друге, ми перевірятимемо контент відповідних каналів на предмет поширення тез російської пропаганди.

Російська пропагандистська машина весь час адаптується під нові історико-інформаційні умови. Наприклад, до повномасштабного вторгнення однією з основних тез російської пропаганди було просування Мінських угод у російській інтерпретації, що передбачало легітимацію в правовому полі України підконтрольних Москві політичних утворень на Донбасі ДО передачі Києву контролю над відповідною ділянкою російсько-українського кордону, тобто до реального звільнення цих територій. Ця теза була однією з найпопулярніших на каналах Медведчука і Мураєва. В умовах повномасштабної війни однією з головних задач агітпропу є, наприклад, зрив процесу мобілізації в Україні. На дискредитацію мобілізації працюють ключові підконтрольні Москві інформаційні ресурси.

Для оцінки тез, які озвучують ведучі й експерти аналізованих ютуб-проєктів на наявність у них російської пропаганди, команда Центру досліджень «Детектора медіа» виокремила вісім маркерів російської пропаганди, характерних для проросійських пропагандистських ресурсів після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Ці маркери ми розділили на дві групи. Маркери першої групи передбачають просування тез, які містять екзистенційну загрозу для збереження незалежності, суверенітету, демократії, територіальної цілісності України в умовах повномасштабного вторгнення. Ми виходимо з того, що просування цих тез не може бути частиною демократичної плюральної політичної культури України, оскільки втілення їх у реальності створює загрозу знищення цієї культури.

Маркери першої групи: 

• дискредитація процесу мобілізації в Україні;
• системна дискредитація підтримки України партнерами;
• невизнання президента Зеленського та Верховної Ради легітимними;
• просування ідеї, що Україна — failed state, держава, що не склалася;
• заклики до перемовин на російських умовах або до територіальних поступок Росії;
• невизнання воєнних злочинів Росії або перенесення відповідальності за війну та її жертв на Україну й держави Заходу.

Маркери другої групи — тези, які можуть бути виправданими або характерними для плюралістичного інформаційного поля, зокрема для української політичної опозиції. Проте надмірне загострення уваги аудиторії на цих тезах у поєднанні з маркерами першої групи може свідчити про схильність поширювати проросійські погляди у ведучих чи експертів.

Маркери другої групи: 

• дискредитація гарантій безпеки від заходу, зокрема інтеграції України в НАТО;
• систематичне антизахідництво, дискредитація сучасної західної культури, західних реформ та цінностей.

Методологія та логіка занурення у роботу ексведучих телеканалів, на які РНБО наклала санкції

Пошук інформації про долю ведучих після накладення санкцій після повномасштабного вторгнення Росії в Україну базувався на аналізі інформації у відкритих джерелах і публікацій у соціальних мережах ексведучих. Базуючись на цих джерелах, ми виокремили перелік медіапроєктів ведучих, які залишилися працювати у медіа. А компанія LetsData вивантажила публікації з відібраних медіа для подальшого аналізу.

Робота з джерелами складалася з таких етапів:

Ідентифікація первинного списку ведучих. У вебархіві збереглися сторінки телеканалів перед чи невдовзі після накладення санкцій на телеканали. Вони стали основою для створення початкового списку ведучих. Згідно з даними вебархіву, на телеканалі «112 Україна» працювали 25 ведучих, на NewsOne — 18, на «ZIK» — 19; 12 — на телеканалі «Наш». Варто врахувати, що прив’язка ведучих до окремих каналів Медведчука є умовною: у 2019—2021 роках ці канали були тісно інтегровані, їхні обличчя постійно перетікали з одного на інший, а після запровадження санкцій три колективи злилися в один — супутниковий і онлайн-телеканал Перший незалежний.

Верифікація, чи ведучі, вказані в архівних версіях сайтів, не змінили роботу до накладення санкцій на телеканали. У випадку «112 Україна» частина людей із переліку ведучих у найближчому до запровадження санкцій архівуванні сайту давно працювала в інших медіа. Наприклад, Володимир Полуєв і Ганна Степанець у жовтні 2020 року перейшли на телеканал «Наш», а у серпні 2021 року — на «Україна 24». Юрій Бібік працював на «Україна 24» з листопада 2021 року. Також на початку 2021 року канал покинули Олексій Ананов, Анастасія Медведчук, Наталія Шулим, Тетяна Хмельницька й Олена Морозова. Деякі ведучі телеканалів, про які йдеться у цьому дослідженні та які й зараз є суспільно активними, у списках ведучих на сайтах телеканалів ніколи не фігурували. Серед них, наприклад, блогер Дмитро Співак і політичний “експерт” Вадим Карасьов, який, тим не менше, вів кілька проектів спочатку на каналах Медведчука, а після їх закриття - на каналі “Наш”.. Ці телеканали також практикували позиціювати політиків чи пропагандистів, які за розкладом з’являлися в ефірах «постійними гостями», а не ведучими. Таким чином, канал знімав із себе відповідальність за слова гостей. Такий трюк, наприклад, телеканал «112 Україна» робив із Вадимом Рабіновичем. Там виходили дві програми за його участю «Хто кому Рабінович» і «Розмови за життя з Рабіновичем». Логотип другої програми був розроблений так, що фраза «За життя», яка збігалася з назвою партії Рабіновича, була в рази більшою за решту тексту.

Також можлива ситуація, коли у списках ведучих на сайті не вказували частину тих, хто програми вели. Так сталося з Русланом Коцабою, який вів на «NewsOne» програму «Я так думаю».

Джерелами для верифікації, чи працювали ведучі на телеканалах на момент накладення санкцій, є публікації «Детектора медіа» й Інституту масової інформації. Ці організації публікують огляди проєктів і медіапродуктів, до яких долучаються українські медійники. Додатковими джерелами були публікації на сторінках ведучих у соцмережах і в інтернет-медіа.

«Перший незалежний» як ще один рівень верифікації ексведучих. Ми застосували ще один рівень перевірки готовності поширювати проросійські погляди у медіа: порівняння переліку ведучих із попередніх кроків зі списком ведучих каналу «Перший незалежний». Його запустили менеджери й частина працівників «112 Україна», NewsOne i ZIKа. У телеефірі цей канал проіснував один день. 26 лютого 2021 року на нього теж наклали санкції. Після чого Перший незалежний продовжив виходити онлайн. Там із кількаразовими блокуваннями канал проіснував до лютого 2022 року.

Фотоколаж, який використовували для просування в ютубі каналу «Перший незалежний», котрий 26 лютого 2021 року на один день запустили менеджери й працівники телеканалів Медведчука. Джерело: «Україна молода»

На колажі зображені. Ліва частина знизу зліва направо: Діана Панченко, Павло Кужееєв.

Ліва частина посередні зліва направо: Роман Гах, Лана Шевчук, Тетяна Будь (ймовірно).

Ліва частина верхній ряд зліва направо: Станіслав Листопад, Катерина Романюк, неможливо однозначно ідентифікувати, Альона Зінченко, Едуард Гльоза, Тамара Горецька (ймовірно)

Права частина знизу зліва направо: В’ячеслав Піховшек, Василь Апасов.

Права частина посередні зліва направо: Вікторія Панченко, Олександр Шелест, Надія Сасс.

Права частина верхній ряд зліва направо: Олена Кирик, Петро Мага, Юлія Колтак, Віталій Дикий, Вадим Ярошенко, Ганна Можаровська (ймовірно).

Кількість програм в ефірі Першого незалежного, а отже, і ведучих цього каналу, природно, була меншою, ніж в ефірі трьох каналів Медведчука. За час роботи команда ведучих Першого незалежного та перелік програм змінювалися. Наприклад, улітку 2021 року там виходила програма «Суслов і Кущ: Економічні бесіди». Її постійними учасниками були Едуард Гльоза, колишній голова Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, 43-й номер у виборчому списку «Опозиційної платформи — За життя» Віктор Суслов і економічний експерт Олександр Кущ. А Руслан Коцаба вів програму «Вечірня казка з Русланом Коцабою». Переліки цих ведучих послужили підтвердженнями сталості ведучих і експертів.

Еміграція для безперешкодного поширення російської пропаганди

З шести ексведучих, які емігрували, четверо поширюють російську пропаганду. Це: Денис Жарких, Діана Панченко, Надія Сасс і Руслан Коцаба. Про долю решти двох не відомо майже нічого.

Жарких був політичним коментатором на майданчиках Віктора Медведчука щонайменше з 2015 року, коли той очолював проросійський рух«Український вибір». У 2017 році в ефірі антиукраїнського каналу News Front Жарких говорив, що українізація — це технологія психологічного тиску та роз’єднання народу, а у 2020 році писав, що Україна «відстрілює російськомовних» на Донбасі. Коли «112 Україна» перейшов під контроль Медведчука, в ефірі телеканалу у Дениса Жаркихз’явилася авторська програма «По суті». Чи не в кожному його випуску червоною ниткою проходили тези про несамостійність України, небажання Європи нам допомагати та про важливість відновлення дружби з Росією. Промоція Медведчука була одним із завдань програми. Після повномасштабного вторгнення Жарких покинув Україну та долучився до команди Медведчука в екзилі.

У липні 2023 року Медведчукзареєстрував у Росії свій політичний проєкт «Другая Украина» як громадську організацію. Головою виконавчого комітету став Жарких, а Медведчук — головою ради. Згідно з розслідуванням програми «Схеми», до проєкту доєдналися 13 людей, дванадцятеро з них мають українське громадянство. Частина учасників також фігурувала в Україні у кримінальних провадженнях щодо сепаратизму та держзради.

У травні 2024 року Служба безпекивикрила в Києві підпільний осередок політпроєкту «Другая Украина». Агентурна група займалася інформаційними диверсіями проти України, поширювала відеоконтент, у якому дискредитувала Сили оборони, закликала українців скласти зброю та здатися окупантам. Готову медіапродукцію вони пересилали на погодження куратору — Денису Жарких. Він і давав дозвіл на поширення антиукраїнського контенту.

«Другая Украина» має канал на платформі «Рутуб». Там організація має трохи більш як 160 підписників, а відео набирають від кількох до кількох десятків переглядів. Такі масштаби охоплення можуть свідчити, що проєкт, попри претензію на «уряд в екзилі», не має попиту. Серед ведучих цього каналу є колись українські ведучі Олег Ясінський («Думайте с Олегом Ясинским») і Ян Таксюр («Другие смыслы»).

Діана Панченко після 24 лютого 2022 року виїхала до окупованого Донецька й далі працює на користь Росії. У 2023 році СБУ оголосила їй підозру в державній зраді. Панченко веде російськомовний телеграм-канал, ютуб, інстаграм, а також англомовний блог у забороненій у Росії соцмережі Х. Там Панченко називає себе експерткою з внутрішньої політики, історії, геополітики, економіки, історичної пам’яті, релігії, інформаційної політики тощо. Здебільшого вона повторює проросійські тези, які до того озвучувала на телеканалах Медведчука. Серед них — історії про «зовнішнє управління» й українську владу, яка виконує волю західних кураторів; про братерство українців і росіян; як Захід «використовує» Україну у боротьбі з Росією; дискредитація прозахідного курсу України; звинувачення української влади у «небажанні миру» на умовах Кремля. З виїздом до Росії Панченко почала писати «на Украине» замість «в Украине».

Колишня ведуча каналів Медведчука, дружина звинуваченого в державній зраді ексдепутата від ОПЗЖ та соратника Медведчука Олега Волошина Надія Сасс виїхала до Білорусі 13 лютого 2022 року. На білоруському державному каналі СТВ веде програму «САСС уполномочен заявить», продовжуючи слугувати рупором Кремля та ворожих наративів.

У Білорусі гості й експерти, а також теми, які порушує Сасс, залишилися майже без змін. Туди приходив соратник Медведчука нині покійний Ілля Кива. Він залякував навалою «нацистів в Україні». Чоловік ведучої Олег Волошин розповідає про колишні досягнення нині забороненої фракції «ОПЗЖ» в Україні. Саме у програмі Сасс Віктор Медведчук повідомив, що повертається у політику — запускає проєкт «Другая Украина» та намагатиметься «демонополізувати право президента Зеленського представляти Україну на міжнародному рівні». І про необхідність повалити «злочинний режим» Зеленського й укласти дружбу з Росією. Туди ж приходять «політологи», які були експертами пропагандистських телеканалів в Україні, зокрема підозрюваний у держзраді Олександр Лазарєв. Ці експерти віщують падіння Заходу, західної системи цінностей, західних ринків, президента Зеленського, України. У кожній програмі Сасс є білоруські функціонери та посіпаки режиму, в кожній програмі є запрошений російський експерт, а також є обов’язкові розлогі цитати та фрагменти виступів «мудрого лідера» білоруського народу, як називає Лукашенка Сасс.

Руслан Коцаба вів програму «Я так думаю» на NewsOne. У ній обговорювали актуальні інформаційні приводи, але робив це Коцаба сам, без гостей. Серед співзвучних російській пропаганді тез, які озвучував Коцаба у «Я так думаю», були: «влада в Україні — фашистська», «Україна не суб’єктна — всім керує Держдеп», Революцію Гідності «організували олігархи» тощо.

У січні 2023 року Коцаба мав з’явитися до суду у місті Коломия Івано-Франківської області у справі, в якій пропагандиста звинувачували у держзраді. Проте його адвокатка Світлана Новицька подала клопотання про перенесення розгляду через те, що Коцаба перебуває за кордоном. Згодом Коцаба повідомив, що виїхав до США на законних підставах: супроводжуючи свою матір, яка має інвалідність.

У той час Коцаба вів ютуб-канал, який зараз недоступний, і телеграм-канал. Телеграм-канал оновлюється, але має лише 3,9 тисячі підписників. Останнім часом Коцаба там перепощує інших. Зокрема, підозрюваного у державній зраді народного депутата України Олександра Дубінського чи іншого нардепа, який незаконно покинув Україну, — Артема Дмитрука.

В еміграції Коцаба дає інтерв’ю проросійським блогерам і записує відеозвернення. У одному з таких відеозвернень, опублікованому 15 січня 2024 року, Коцаба закликав українських військовослужбовців покидати позиції:

«Усіх вас закликаю рятувати в першу чергу життя будь-якими законними й незаконними з точки зору держави методами. Бо нема нічого ціннішого за людське життя. Ще раз кажу: братання в окопах, дезертирство, СЗЧ, самовільне залишення частини, здача в полон. Усе для цього підходить».

Таким чином Коцаба продовжує сприяти російській пропаганді. Як і до еміграції, його головною темою залишається «пацифізм», який у розумінні Коцаби має вигляд «просто перестати оборонятися».

Надія Сасс, Руслан Коцаба й Діана Панченко також долучалися до ресурсу Віктора Медведчука з поширення російської пропаганди Golos.eu. Ця платформа є збіркою дописів рупорів російської пропаганди у формі блогів. Вони часто є републікаціями проросійських пропагандистів на інших платформах.

Залишилися працювати у медіа в Україні

Найбільшим роботодавцем для ексведучих із підсанкційних телеканалів є державний телеканал «Рада». У 2022 — першій половині 2024 року там працювали щонайменше Ольга Нємцева, Ольга Бутко, Назар Довгий, Вадим Герасимович і Богдан Піленко. Вадим Герасимович, окрім державного медіа, також працює ведучим на ютуб-каналі Politeka Online і Ukrlife.TV. Артем Нікіфоров і Олександр Ролдугін недовго вели ефіри на каналі «Рада», а потім зникли з публічного простору.

Серед тих, хто працює з державними інституціями, також варто згадати Юлію Колтак із NewsOne — вона працює прессекретаркою голови Одеської обласної військової адміністрації Олега Кіпера. А також Тетяну Хмельницьку, радницю зі стратегічних комунікацій Державного бюро розслідувань.

Ще одним популярним місцем роботи для ексведучих телеканалів, на які наклала санкції РНБОУ, став канал «Новини. Live». Він входить до орбіти впливу народного депутата й бізнесмена Вадима Столара, який до 15 березня 2022 року був членом фракції нині вже забороненої «ОПЗЖ», а згодом увійшов до депутатської групи «Відновлення України». З початку повномасштабного вторгнення на «Новини.Live» працюють або працювали Вадим Ярошенко, Тетяна Будь, Софія Півняк, Лана Шевчук і Сергій Гулюк.

Лана Шевчук, Василь Апасов, Вадим Карасьов, Ярослава Маслова донедавна випускали відеопродукти на ютуб-каналі «Вишка». Цей канал, найімовірніше, є перейменованим з ініціативи Макса Назарова ютуб-каналом підсанкційного телеканалу «Наш». Утім, після блокування каналу на території України він втратив аудиторію та став на паузу.

Недержавні медіапроєкти, до яких залучені колишні ведучі телеканалів, на які РНБОУ наклали санкції

Ще одним місцем роботи для ексведучих телеканалів групи Медведчука-Козака став ютуб-канал «Politeka Online». На ньому випускають інтерв’ю Едуард Гльоза, Вадим Герасимович і Анастасія Гусарєва.

Олена Кирик, Ангеліна Пичик, Юлія Литвиненко і Віта Євтушина випускають інтерв’ю на ютуб-каналі «Сейчас», яким керує ексменеджер медіагрупи олігарха Ріната Ахметова Ростислав Буняк.

Віталій Дикий, Олена Кирик і Юлія Литвиненко, як повідомляв «Детектор медіа» у жовтні 2021 року, долучалися до роботи медіапроєкту «Независимые». Там ведучою також працювала дочка народного депутата Андрія Деркача, який перебуває під санкціями США, Тетяна Терехова. У серпні 2021 року Литвиненко стала ведучою Прямого каналу, підконтрольного політикам із партії «Європейська солідарність».

На ютуб-каналі «Да это так» виходили відео колишніх працівників телеканалу «Наш» Макса Назарова та Ярослави Маслової. Ютуб-канал «Да это так», заблокований у квітні 2024 року на території України, з початком серпня теж припинив публікувати нові відео.

Петро Мага працює у медіапроєкті Ukraine World News. Цей проєкт запрацював на початку 2023 року. У травні 2024 року працівники Державного бюро розслідувань і Національної поліції затримали власника цього каналу Віталія Кропачова з підозрою у завданні державі збитків на махінаціях у вугільній сфері на суму два мільярди гривень.

Власні ютуб-канали чи медіапроєкти є в Едуарда Гльози, Альони Зінченко, Ангеліни Пичик, Інги Мезері, Вадима Карасьова, Василя Апасова, Дмитра Співака, Олексія Куща, Олександра Шелеста, а також Віталія Дикого. Ці проєкти дуже різні за характером поширюваних тез і запрошених гостей. Приміром, Інга Мезеря бере інтерв’ю в політика Олеся Донія та журналіста Романа Цимбалюка або військового експерта Ігаля Левіна та інших спікерів, не помічених у поширенні ворожих наративів. Але є й ефіри з Олексієм Арестовичем, Юрієм Романенком чи Русланом Бортником, чиї висловлювання бувають суголосними російській пропаганді.

Олексій Кущ не готує спеціально для свого ютуб-каналу відео, а перепубліковує свої інтерв’ю та коментарі іншим. Судячи з ютуб-каналу Куща, по його експертизу найчастіше звертаються як ведучі каналів «Новини. Live» чи Politeka Online, так і журналісти програми «ТСН», що виходить на телеканалі «1+1», або російськомовного іномовлення «FreeДом». Від травня Кущ публікує статті з аналізом державних фінансів і економічної політики на «Дзеркалі тижня».

Серед експертів, яких Віталій Дикий регулярно запрошує на ефіри, є Михайло Чаплига, Ігор Мосійчук і Андрій Єрмолаєв. Дехто з перерахованих у цьому кластері ексмедійників є гостями ефірів одне одного, а також є коментаторами на каналах «Вышка» і Politeka Online або вмикаються в ефір каналу «Новини. Live». Наприклад, Апасов бере інтерв’ю у Дикого, а Дикий — в Апасова. Також у Дикого на каналі можна побачити Співака та Карасьова, що дозволяє висунути гіпотезу про існування закритої «екосистеми» колишніх ведучих підсанкційних телеканалів і їхніх експертів. Інколи одні ексведучі стають «експертами» і дають інтерв’ю іншим.

Симбіоз ведучих і експертів

Традицією каналів Медведчука та Мураєва було формування постійних пулів гостей і коментаторів. Частина з них не припинила ходити в ефір цих каналів навіть після запровадження санкцій. Деякі з цих спікерів з’являлись у токшоу й інформаційних ефірах по кілька разів на тиждень.

Однією з базових гіпотез дослідження було те, що до ексведучих каналів Медведчука та Мураєва на їхні самостійні або нові медіапроєкти продовжують ходити ті самі гості та експерти, які ходили на підсанкційні канали. Тобто відбувається певний «симбіоз» не лише проблематики чи тем, які позначають ведучі та їхні гості під той чи той інформаційний привід, але і передача «по колу» гостей, тем і ведучих.

Під час дослідження на відеороликах вибірки, які переглянули дослідники, зафіксували 146 експертів, які коментували новини на нових медіапроєктах 17 ексведучих підсанкційних телеканалів. У нашу вибірку потрапили інтерв’ю, програми та ролики на аналізованих ютуб-каналах, створених або переформатованих здебільшого вже після повномасштабного вторгнення в Україну. Найчастіше фіксували появу Андрія Вігірінського. Він коментував різноманітні теми для дев’яти ексведучих підсанкційних каналів.

Андрій Єромолаєв три або більше разів давав інтерв’ю восьми ведучим. Дмитро Співак, Руслан Бортник, Святослав Піскун і Олег Старіков — семи. Дехто з цих експертів, як ексгенпрокурор Святослав Піскун чи експредставник Уповноваженої з прав людини Михайло Чаплига, є колишніми чиновниками. Усі перелічені тут експерти, як і більшість зі 141 гостя ефірів — коментатори, готові включитися під будь-який із запропонованих інформаційних приводів і проблематик: від подій у Вашингтоні, економічних чи соціальних питань аж до справ на фронті. Попри компетенції на минулих посадах, ці гості коментують у своїх ефірах актуальні новинні приводи за тією ж схемою, як функціонували ефіри каналів Медведчука та Мураєва. Питання ведучих, які здебільшого повторюють заголовки поточних новин, слугують для заповнення пауз у монологах гостей, які отримують регулярні «пів години слави». Не часто ведучі ставлять гостю уточнювальні запитання чи опонують. Частіше вони дають гостям виговоритися на одну тему. А далі перемикають розмову на іншу тему, встигаючи за доволі короткий ефір (в середньому 20—30 хвилин) охопити 4—6 актуальних інформаційних чи новинних приводів.

Найчастіші експерти ексведучих підсанкційних телеканалів

Рідко хто з цих експертів також буває в ефірі телемарафону «Єдині новини». Проте у більшості випадків ведучі аналізованих ютуб-каналів, як і частина їх експертів, практично не мають інших місць, де вони можуть зберігати свою публічність. Таким чином, регулярні візити одних і тих же експертів до одних і тих же ведучих служать способом утримання публічності як для ексведучих, так і для їхніх експертів.

На користь тези про взаємовигідну співпрацю для ексведучих і коментаторів свідчить також, що на нові медіапроєкти, на кшталт «Новини. Live», коментаторів із нашого переліку запрошують рідше, ніж на ютуб-проєкти. Адже телеканали обмежені програмною сіткою, наявністю гостьових редакторів, впливом менеджменту на прийняття рішень. На відміну від ютуб-проєктів, де менший вплив має формат і репутація як запрошеного гостя, так і ведучого.

Чи поширюють ексведучі підсанкційних телеканалів, які працюють на українську аудиторію, та їхні експерти російську пропаганду

Маркери російських наративів після повномасштабного вторгнення

Більшість проаналізованих ексведучих підсанкційних каналів, які продовжують працювати в інформаційному полі України, не висловлюються прямо з проросійських позицій у контексті обраних нами головних маркерів російської пропаганди. Водночас вони час від часу виступають тлом для виголошення таких тез гостями у власних ефірах, рідко вдаючись до заперечень або фактчекінгу. Або ж працюють на тих же проєктах, де ці тези регулярно звучать у паралельних ефірах. Враховуючи замкнену інформаційну бульбашку ютуб-проєктів, частина колишніх ведучих підсанкційних каналів опосередковано долучається до поширення тез російського агітпропу. Нижче ми продемонструємо показові цитати-фрагменти ефірів, в яких виголошують проросійські тези в контексті обраних нами маркерів.

1. Дискредитація процесу мобілізації в Україні. Належить до основних маркерів. Ідеться не про критику окремих аспектів організації мобілізації, а про поширення тез про незаконність чи непотрібність мобілізації як такої. Частковий або повний зрив процесу мобілізації в умовах повномасштабної агресії проти України означатиме втрату можливості чинити ефективний опір агресії. Як наслідок, це веде до подальшої окупації українських територій. Або припинення існування суверенної української держави. 

Ексведучі телеканалів Медведчука та Мураєва, які ведуть ютуб-канали, орієнтовані на українську аудиторію, і запрошують українських політекспертів, найчастіше зосереджуються на випадках нібито незаконних затримань під час мобілізації, тобто все ж критикують окремі аспекти організації мобілізації, а не призов до війська як такий.

«Ламати людям руки, бити, синці, кидати їх в камеру на 3—4 години, в ТЦК утримувати без їжі, без води… Ну слухайте, ви що, над своїми людьми? Ми ж не росіяни, ми ж українці, ми людинолюбна нація. Навіщо ви нас перетворюєте на худобу?», ― казав Святослав Піскун в інтерв’ю Вадиму Карасьову 10 лютого 2024 року.

Та інколи ведучі не суперечать експертам, які маніпулюють, ігноруючи законність і необхідність загальної мобілізації для спротиву російській агресії. Наприклад, 19 квітня 2023 року Софія Півняк на «Новини.LIVE» не опонувала експерту Ростиславу Кравцю за слова:

«Виїжджати за кордони України може будь-хто, тобто будь-який чоловік, маючи тільки закордонний паспорт. Все інше, те, що вигадує Державна прикордонна служба… це все виключно їх фантазії в збудженому уявлені. Тому що стаття 33 Конституції України прямо передбачає, що так, дійсно можуть бути обмежені права громадян на пересування. Але це обмеження може бути встановлене виключно законом. На сьогоднішній день такого закону, який би забороняв виїжджати під час дії воєнного стану чоловікам віком від 18 до 60 років, немає… Я думаю що після перемоги будуть нести відповідальність всі ці інспектори й усі керівники Державної прикордонної служби».

В Україні під час воєнного стану заборонений перетин кордону військовозобов’язаним чоловікам у віці від 18 до 60 років, а також для жінок-військовозобов’язних. До військовозобов’язаних, хто може перетнути кордон України, входять: особи з інвалідністю; ті, хто їх супроводжують; авіаційний персонал за умови поїздки для роботи чи навчання;  заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади і підприємствами; військовозобов’язані, які самостійно виховують неповнолітніх дітей тощо. 

Також популярним є використання клікабельних заголовків із поширенням тез російського агітпропу. Нижче принтскрин ефіру Вадима Герасимовича з колишнім народним депутатом від Радикальної партії України Ігорем Мосійчуком (у минулому теж частим гостем каналів Медведчука) на Ukrlife TV, де в заголовку є теза «Мобілізація безумства». Відео з такими фразами у заголовку надалі поширювали у соцмережах, і доносили тезу до тієї аудиторії, яка відео не переглядала.

2. Системна дискредитація підтримки України партнерами, зокрема міжнародними фінансовими інституціями. Належить до основних маркерів. За інформацією The Kiel Institute, який веде моніторинг західної допомоги Україні, з кінця січня 2022 року до червня 2024 року Європейський Союз як інституція та окремі європейські країни зобов’язалися спрямувати на користь України загалом близько 207 мільярдів доларів військової, фінансової та гуманітарної допомоги. США взяли зобов’язання на ще приблизно 109 мільярдів. Економічна допомога також здійснюється через грантову та кредитну підтримку міжнародних фінансових організацій, зокрема МВФ.

Військова підтримка координується у форматі Рамштайн, до якого долучено близько 50 країн. Ця допомога має вирішальне значення для здатності України чинити опір агресії. Російська пропаганда прагне викликати в українців недовіру до західних партнерів, у західних спільнот ― недовіру до України. Це служить провокуванню розбрату серед союзників у протистоянні агресії Москви.

Частина ведучих і експерти, з чиїми публікаціями на ютубі ми працювали, намагалися сформувати у своєї аудиторії негативне ставлення до деяких держав Заходу, звинувачуючи їх у нібито корисливих і імперіалістичних намірах щодо України. Вони поширювали тези, що Захід отримує грошову вигоду від війни, розвиваючи свій військово-промисловий комплекс, постачаючи зброю Україні, оновлюючи свою військову техніку. Або що партнери України віддають застарілу військову техніку та «послаблюють військову міць Росії коштом життів українців».

Приклад цитати з «викриттям прихованих планів партнерів України» 18 серпня 2024 року на Politeka Online дав Михайло Чаплига. У інтерв’ю Вадиму Герасимовичу на питання про цілі «курської операції» збройних сил України Чаплига сказав:

«У Британії свій інтерес, Північне Причорномор’я, і власне навіть якщо все навколо згорить за межами там, грубо кажучи, Херсонської, Миколаївської області, туди в сторону Курська, то Британії від цього ні холодно ні жарко. Її цікавить регіон Молдова, Придністров’я, Одеса, Миколаїв, ну Херсон ще. Це, власне кажучи, що їх цікавить. Плюс їх цікавить сама акваторія Чорного моря там у тому регіоні, й Очаків із контролем Криму. Якщо заради цього потрібно буде спалити навіть усю Європу, вони її спалять».

А ось Ігор Мосійчук на тій же Politeka Online 25 липня 2024 року розповів Герасимовичу, як Захід руками України послаблює Росію:

«Вони (Захід — “ДМ”) ведуть свою гру. Вони намагаються прожарювати таким чином Російську Федерацію, ослаблювати Російську Федерацію, і з цього мати якісь свої інтереси. Найгірше в цій ситуації, що нас, українців, наш народ використовують як вугілля при цій пожежі. Їх абсолютно не цікавить кількість втрат, які несуть збройні сили, які несе Україна. Якби воно їх цікавило, то постачання озброєння би виконувалось».

Герасимович у відповідь погодився і сказав, що якби Захід дбав про українців, то «ми б як мінімум чули би тоді зовсім іншу риторику».

3. Дискредитація гарантій безпеки від Заходу, зокрема інтеграції України в НАТО. Належить до маркерів другої групи. Саме агресія Росії засвідчила нежиттєздатність «багатовекторності» у геополітичному курсі України. Лише допомога й гарантії безпеки від держав, що співмірні з Росією за військовим потенціалом, можуть допомогти Україні відбити нинішню агресію Росії й убезпечити від повторної. Відтак в України фактично немає на тлі існування агресивної Росії альтернативи прагненням до гарантій безпеки від західних країн, чи то у формі НАТО, чи у формі окремих двосторонніх угод із державами-членами НАТО.

Безпекові угоди від держав-членів НАТО можуть піддаватися критиці за їхню слабкість чи ненадійність, політика НАТО може також зазнавати критики за неефективність щодо України чи неправильність в інших аспектах. У межах експертної дискусії чи обговорення у медіа підтримки України від НАТО чи інших держав має право на обговорення та критику. Однак критика НАТО чи підтримки України в поєднанні з опосередкованою пропозицією повернутися в орбіту впливу Москви йде на користь поневоленню України.

Ведучі й експерти аналізованих ютуб-каналів конструюють образ, мовляв, Україну ніколи не приймуть в НАТО.

«Україна земним чином має кордон із Росією. Що у плані безпеки Україна може сказати Росії? Що? В НАТО її не візьме ніяке США ні при яких президентах! Ніколи, блін, *ляха муха, я по лобі трісну, ніколи і ніяк! По одній простій причині, історично це неможливо. Ні в яких перспективах, ні частинами, ні цілком! Чи вам мало було Литви, мало буде зараз Вашингтона в цьому році?!» — розказував Михайло Чаплига 24 серпня 2024 року Вадиму Герасимовичу на Politeka Online. Під Литвою і Вашингтоном Чаплига, ймовірно мав на увазі саміти НАТО, які відбувались у Вільнюсі та Вашингтоні, відповідно, у 2023 і 2024 роках.

Вадим Ярошенко на «Новини. Live» казав про «5 статтю» установчого договору НАТО, яка передбачає колективну оборону членів альянсу, що вона «ніби мерседес, який купив друг, але показувати його не хоче і виявляється, в нього навіть прав немає». І збирав клуб людей, «які не вірять у 5 статтю НАТО», звертаючись в ефірі до Руслана Бортника.

4. Систематичне антизахідництво, дискредитація сучасної західної культури, західних реформ і цінностей. Цей маркер ми теж віднесли до другої групи. Існування в публічному полі критики окремих культурних практик є закономірним проявом плюралістичної демократичної культури. Водночас постійна загальна дискредитація всієї західної культури та етики з одночасним просуванням необхідності через західну культуру змінити міжнародну орієнтацію України вже є маркером російського агітпропу.

Найчастіше об’єктом критики на ютуб-каналах аналізованих ведучих була (не)толерантність до ЛГБТ-спільноти як головна відмінність Росії від Заходу. Наприклад, в інтерв’ю Олександру Шелесту у лютому 2023 року російський «політичний філософ» Павло Щєлін сказав, що російська ідеологія теж є західною, адже «30 років Росія вбудовувалась у Захід». В її основі, як і в Європейському Союзі, мовляв: споживання й матеріальне благополуччя. А різнилися, зі слів експерта, ЄС і Росія у тому, що Росія була більш консервативною у питаннях «гендеру і сексу».

«У нас загроза існування самої української нації. Про це треба думати. А у нас — гендери. І жінок на фронт відправити хочуть», — казав у інтерв’ю 16 квітня 2024 року Ігор Мосійчук. На ці слова ведучий Олександр Шелест ствердно кивав ще дві хвилини, поки не взяв слово, щоб завершити інтерв’ю.

У цьому та схожих випадках гендерна рівність або права ЛГБТ подвали як загрозу для виживання української нації.

5. Невизнання президента Зеленського та Верховної Ради легітимними. Підрив довіри до державних інститутів України служить послабленню спроможності України чинити спротив агресивним планам Кремля з підкорення України. Для просування відповідної тези агітпроп із 2023 року використовує новий привід — відтермінування виборів в Україні через неможливість їх демократично провести в умовах повномасштабної агресії Росії.

Серед відео, що потрапили до аналізу під час дослідження, зокрема в інтерв’ю Віталію Дикому екснардеп Ігор Мосійчук, просуваючи тему невизнання президента України легітимним, сказав:

«Вони узурпували владу. Через 13 днів закінчиться легітимність президента. Офіс президента не має взагалі жодного статусу, це незрозумілий орган. Я думаю, що до 21-го числа обов’язково відбудуться зміни в уряді. Тому що надалі легітимність людей, яких подаватиме президент, буде теж під питанням. Коли наше МЗС робить заяву про нелегітимність Путіна, у дзеркало подивіться. Вас же будуть тикати, у Росії формально вибори проведено. Нелегітимність Зеленського — це не його особиста проблема, а нашої країни. Це будуть використовувати. Уже зараз кажуть: “А з ким вести переговори — він нелегітимний”. Пізніше так звані партнери почнуть цим грати, коли треба буде когось за фаберже потримати».

У коментарі для іншого ексведучого каналів Медведчука, Олександра Шелеста, той же Мосійчук повторює схожі тези:

«Ми на порозі, і наша влада веде нас до абсолютної десакралізації, делегітимізації влади. Можуть мені говорити, можуть погрожувати розправами юристам-конституціоналістам, можуть залякувати кого завгодно, вбити обіцяти — вони вже пишуть про це прямо. Але від цього легітимність у Зеленського не з’явиться після 20 травня, і це буде проблемою. Це вже розуміють усі, про це кажуть вороги, кажуть у нейтральних країнах, про це кажуть у країнах, які вони називають союзниками або партнерами, як кому більше подобається. Про це говорять скрізь, і коли цей рівень дійде від розмов до фактажу, може бути пізно».

Прикметним є повтор і наголос на аргументі, що про цю тему «говорять усі та скрізь». У той час, як про неї здебільшого писав російський агітпроп — шукаючи когось, хто міг би, на думку Кремля, мати достатню «суб’єктність для ведення переговорів» замість Зеленського, втручаючись у внутрішньополітичні контексти України й інтерпретуючи Конституцію Україна на власний розсуд.

6. Просування ідеї, що Україна — failed state, держава, що не склалася, зокрема через системну корупцію, розбрат у владних елітах, штучність її утворення. Це ще один основний маркер російської пропаганди. Служить він тій же меті, що і просування ідеї нелегітимності державних інститутів України. Проте у цьому випадку сумніву піддається «доречність існування» української держави. Вона, за версією пропагандистів, ніколи не мала стійкого суверенітету або є «штучно сконструйованою» з уламків інших держав чи імперій. Відтак метою пропаганди стає знецінення захисту української держави від агресії через знецінення її ключових ознак держави та її інституцій. Ключові тези пропагандистів містять звинувачення у: втраті суверенітеті, корупції представників влади, непомірному впливі Заходу на кадрову політику й економіку України. Найчастіше повторюваними словами були: «дефолт», «борг», «корупція», «колонія».

Ведучі або запрошені гості аналізованих ютуб-каналів скаржаться, нібито українська влада «втратила контроль» над ситуацією в країні. До початку повномасштабного вторгнення Росії акцент був спрямований на неспроможність уряду забезпечувати базові функції держави, такі як захист кордонів, безпека громадян і стабільність економіки.

«По факту, на серпень, безпрецедентне рішення України на законодавчому рівні про дозвіл не віддавати борги в умовах оголошення дефолту. Fitch оголосив дефолт Україні. І це на фоні минулих дефолтів. Включаючи дефолт Укравтодору. Я вже мовчу про інші підприємства держави, які по суті приватні, а по факту ні. Я вже мовчу про борги місцевих рад, самоуправлінь і т.д. При цьому сукупний державний борг складає понад 150 млрд доларів, при тому, що жодного реального ВВП в Україні не існує», — оцінював економіку України експредставник Уповноваженої з прав людини Чаплига на Politeka Online 18 серпня 2024. У відповідь Вадим Герасимович ствердно кивав на тези про «непрацюючу економіку України» та неспроможність віддати державні борги.

У цей маркер також уміщається теза про «зовнішнє управління» Україною «колективним Заходом», «англосаксами», США тощо.

«Ще з 2014 року Україною правлять західні посли та консули! Які призначають міністрів “соросят”, “поросят”, “марасят” та інших. Влада (в Україні) завжди опиралася на парадигму залежності від когось», — відповідає Вадим Карасьов на питання ведучого ютуб-проєкту «Да это так» Макса Назарова з приводу того, що Джо Байден відмовляється кандидувати на виборах президента США 2024 року.

Питання Назарова, на яке відповідав Мосійчук у відео, яке оприлюднили 22 липня 2024 року звучало так:

«Українські політики завжди шкодили собі власним лизоблюдством, цим самим втрачаючи двопартійну підтримку в США. Тепер багато українських дипломатів і лобістів побігли у Вашингтоні лобіювати серед республіканців та оточення Трампа продовження, а не закінчення війни, та подальші постачання зброї Україні».

Стеження за міжнародними новинами чи переживання за події за кордоном теж є нібито «ознакою колонії». Так сказав Ігор Мосійчук Вадиму Герасимовичу на Politeka Online 25 липня 2024 року. Вони обговорювали, «як Захід використовує Україну».

«Друзі, до яких пір ми будемо слухати, що нам хто скаже? До яких пір ми не будемо жити своїм національним інтересом? Ви погляньте, як слідкує українське суспільство за виборами в США, і всі вважають, що ці вибори вирішать долю України», — казав Ігор Мосійчук.

«Ну дивіться, щодо доленосності виборів американських, таке було в 2016 році, таке було в 2020 році», — опонував Вадим Герасимович.

А Мосійчук відповів: «Так це ознака колонії. Це ознака колонії. На жаль. І це потрібно визнавати».

Підвидом теми про Україну як про «неспроможну державу» є тези про «надвисоку корупцію на державному рівні», яка лише посилилася під час повномасштабного вторгнення Росії та про контроль певних груп впливу над політичним життям та економікою України. А також про неспроможність інституцій, створених для боротьби з корупцією.

«Дійсно, у нас створено дуже багато органів: це Бюро економічної безпеки, це САП, це НАБУ, Антикорсуд, про який ми так довго говорили, що це розв’язання всіх проблем. Але зрештою самі справитися не можемо, тому підключаються західні партнери та дають своїх наглядачів (“надзирателей” — в оригіналі) та експертів», — казала експерту Юрією Коновальчуку 31 серпня 2023 року на ютуб-каналі «ПолитЭксперт» Альона Зінченко.

Тези про Україну як «неспроможну державу», еліти якої попри війну не можуть припинити займатися корупцією, спрямовані на підрив довіри до української держави та її інституцій. А також на формування негативного образу країни в очах її громадян і міжнародної спільноти.

7. Заклики до перемовин на російських умовах або до територіальних поступок Росії. Належить до основних маркерів. Пропагування російських умов закінчення війни на повірку означає пропагування російського диктату в агресивній війні. Заклики до прийняття російських умов як стартових для початку перемовин можуть бути закликом до капітуляції України у прихованій формі. Популярними в останній рік стали риторичні відсилки до «Стамбульських угод» 2022 року як до нібито «втраченого Києвом шансу на прийнятний для України мир». У пропонованій росіянами у 2022 році угоді передбачалось одностороннє роззброєння без жодних гарантій безпеки, фіксація територіальних втрат, обмеження на зовнішню та внутрішню політику, відмова від юридичних і економічних претензій до агресора, зокрема скасування санкцій щодо нього. Тепер же з кожним днем непристання на ультиматуми Москви, наполягають пропагандисти, умови майбутнього миру для Києва нібито будуть лише погіршуватися. Також російський агітпроп у цій темі часто використовує залякування, зокрема ядерне.

Ефір ютуб-проєкту Макса Назарова «Да это так» від 22 липня 2024 року, в якому з Вадимом Карасьовим обговорюють зовнішню політику України у зв'язку з виборами в США:

Вадим Карасьов: «Є розуміння. Чим далі, тим гірше буде. Умови будуть гірші».

Макс Назаров: «Ну, цього не розуміє українська влада, чи розуміє?».

Вадим Карасьов: «Ну, розуміння є, чому, будь-яка людина, яка може скласти два плюс два, або два помножити на два. Прекрасно розуміє, що був Мінськ-1, Мінськ-2, потім війна, потім Стамбул-1, тепер Стамбул-2, не знаю, як називайте це. Але є розуміння».

Ефір Politeka Online від 24 серпня 2024 року, в якому ведучий Вадим Герасимович обговорює з експертом Михайлом Чаплигою можливі варіанти закінчення війни:

Михайло Чаплига: «Кулеба заявив, що перемогою буде вважатися неможливість повторення агресії Росії на Україну. Розумієш, у чому справа, його слова можна читати двояко. Неможливість повторення агресії Росії на Україну можлива: а) якщо Україна є частиною Росії, тобто УРСР у складі СРСР 2.0 (Росії), тоді ніхто ні на кого нападати звичайно не буде. І варіант другий: Україна анексувала Курили. Може, ти знаєш третій варіант?».

Вадим Герасимович: «Здається, це той випадок, коли третього не дано».

В тому ж ефірі:

Михайло Чаплига: «Перемовини можливі, але лише у випадку прямих перемовин США і Росії, більше ніяк… Про що можливі перемовини? Про інтегральну безпеку. Так це те, про що говорить Росія».

Ефір Ukrlife.tv від 22 липня 2024 року, в якому ведучий Вадим Герасимович обговорює з Дмитром Співаком заяву Бориса Джонсона про можливий мир в Україні після розмови колишнього прем’єра Великої Британії з Дональдом Трампом:

Дмитро Співак: «Товариш Джонсон, а не ви у квітні 2022 року, коли Путін пропонував відвести свої війська до [кордонів] 24 лютого, а за словами лідера фракції “Слуги народу” Давіда Арахамії, ви, товариш Джонсон, сказали, що не треба нічого підписувати: “Давайте просто воюватимемо”, — сказали ви українцям. А ми вам, мовляв, усім допоможемо. І ось Україна просто воює вже більш як 2 роки, а ви нам нічим практично не допомогли, пішли відразу у відставку та втратили будь-який інтерес. А сьогодні діаметрально протилежну викочуєте позицію. Так, може, за ці 2 роки вдалося б уникнути сотень тисяч жертв, мільйонів без даху над головою, міграції, знищеної економіки, енергетики і так далі, і так далі».

Заклики до територіальних поступок є складовою частиною маркера заклику до перемовин на російських умовах, які так чи так передбачають згоду України з анексією її територій. Через важливість для Кремля легітимації своїх територіальних захоплень, знецінення мети їх повернути, заклики до територіальних поступок можна виокремити в окрему категорію для аналізу з відповідними прикладами.

Віталій Дикий у розмові з Едуардом Гльозою на власному ютуб-каналі про неминучі територіальні поступки України як одну з умов закінчення війни:

«Я недавно вів інтерв’ю. Говорив з Дацюком, Сергієм. Теж таким цікавим чоловічком, політичним філософом. І він теж відкрито казав, що треба будувати те, що залишилось. Підходити до цього таким раціональним чином, щоб створити державу. І зберегти те, що, виглядає, не з’єднати».

Ведучий Едуард Гльоза на каналі Politeka, розмова із Вадимом Карасьовим про поступки Росії та України для закінчення війни:

Гльоза: «“Київ не прогнеться на ультиматуми, що йдуть від Путіна, що ми не віддамо жодного сантиметра землі” — і от коли я таке чую, думаю, що це все пафосні речі, оскільки в той час, коли “ми не віддамо жодного сантиметра землі”, а по факту у нас мінус 25% територій. Треба прийти в ту реальність, щоб прийняти й осягнути проблему і почати її розв’язувати».

Карасьов: «Можна, звісно, говорити, що ми землю не віддамо, але на фронті її здавати. Треба визнати сувору реальність, узяти на себе відповідальність».

8. Невизнання воєнних злочинів Росії або перенесення відповідальності за війну та її жертв на Україну й держави Заходу. Основний маркер. Російська пропаганда виправдовує свою агресію провокацією України та Заходу, а продовження війни аргументує небажанням Заходу й України йти на ультимативні вимоги Москви, тобто пристати на капітуляцію. Це дозволяє зняти з себе відповідальність за війну. В межах демократичної культури не забороняється критика недооцінки Києвом чи західними політиками безпекових викликів із боку Москви напередодні повномасштабного вторгнення. Та ігнорування факту вирішальної ролі агресора у початку й продовженні війни є яскравим маркером російської пропаганди.

Так само як і у випадку з мирними переговорами на умовах Москви, в ефірах колишніх гостей і співробітників каналів Медведчука й Мураєва можна знайти приклади заперечення або воєнних злочинів Росії, або інструментів міжнародного права й умов, за яких Росія понесе відповідальність за них. Ми побачили спроби розмити відповідальність за війну, яка є немотивованою військовою агресією, а відтак, злочином сама по собі. Відповідальність за війну частково пов’язується як із західними партнерами України, так і з українським керівництвом.

Наприклад, Михайло Чаплига в інтерв’ю Софії Півняк так висловився про новий трибунал в Гаазі щодо російських воєнних злочинів:

«Воно ні про що. Нідерланди готові відкрити ще один трибунал. Ну я радий за них. А потім у них пройдуть вибори в їхній парламент і буде трошки інакше. Ну от що таке Нідерланди — це країна невеличка, виживає за рахунок того, що вони, по суті, офшор. Офшор для всіх брудних грошей у Європі. І коли офшор брудних грошей у Європі починає щось розказувати…».

Висновки

Після повномасштабного вторгнення Росії, остаточного закриття підсанкційних каналів, утечі Євгенія Мураєва й арешту Віктора Медведчука частина ведучих та експертів його каналів опинилася в Росії та почали працювати на кремлівську пропаганду, адресовану російській чи білоруській аудиторіям. Проте більшість ексведучих проросійських телеканалів, які залишилися працювати у медіа, працюють на українську аудиторію. Найбільші аудиторії колишні ведучі каналів Медведчука і Мураєва мають на ютубі. Нові медіапроєкти й особисті канали на цій платформі стали для щонайменше дев’ятнадцяти з них формою збереження присутності у медіапросторі. Деякі з них почали вести особисті ютуб-канали. Інші — групуються на колективних медіапроєктах на ютубі, таких як Politeka Online, Ukrlife.tv, «Новини. Live», «Сейчас», «ПолитЭксперт» тощо.

Головний жанр публікацій на особистих чи групових ютуб-каналах — інтерв’ю з експертами для обговорення поточних інфоприводів. А форма спокушення переглянути відео — клікбейтні заголовки.

Частина ведучих, як Дмитро Співак, Вадим Карасьов і Віталій Дикий, частіше від інших стають експертами для інших ексколег. Вони, як і решта експертів, мігрують між ютуб-каналами. Колишні ведучі й експерти інформаційно підтримують одні одних. Спільність експертів є ще однією ознакою збереження зв’язків між колишніми працівниками каналів Медведчука. 

У ефірах, крім експертів «медведчуківських» телеканалів, також з’являються українські військові й російські опозиціонери, яких запрошують і на телемарафон «Єдині новини» чи телеканал «FreeДом». На державних медіа і ютуб-каналах вони займають переважно проукраїнські позиції. Однак від частини експертів аналізованих ютуб-каналів, яких не запрошують в ефір телемарафону, — серед них Ігор Мосійчук, Михайло Чаплига, Дмитро Співак і Вадим Карасьов, — регулярно можна почути тези, співзвучні російській пропаганді. Експерти, які озвучують проросійські тези, найчастіше стають співрозмовниками більшості аналізованих ведучих.

Ведучі Віталій Дикий, Едуард Гльоза, Вадим Герасимчук, Василь Апасов, Макс Назаров, Олександр Шелест і Софія Півняк частіше мовчать або підтакують, ніж опонують експертам, які знецінюють допомогу від партнерів, віщують розпад економіки, енергетики чи української держави загалом. Мовчазна згода з такими тезами та запрошення спікерів, які їх озвучують, кидає тінь проросійськості на медіапроєкти та на людей, які у них працюють.

Тож можна говорити про продовження співпраці колишніх ведучих підсанкційних каналів у формі мережі вже на платформі ютуб. До поширення тез російської пропаганди ця мережа вдається фрагментарно й опосередковано, найчастіше у формі пасивного сприйняття цих тез від окремих частих гостей ефірів на своїх індивідуальних чи колективних проєктах.

Найчастіше такі гості могли вдаватися до дискредитації підтримки України партнерами, дискредитації гарантій безпеки від заходу, більш завуальовано до просування ідеї перемовин на російських умовах. Також поширене було розмивання відповідальності за війну, зокрема перекладання її на Захід і українську владу. Крім того, популярним було твердження щодо загальної неспроможності інститутів української держави, зокрема через систематичну корупцію. Окремі відео ефірів із відповідними тезами набирали сотні тисяч переглядів.

Четверо ведучих із шести, які емігрували, систематично поширюють антиукраїнську пропаганду.

Щоб не пропускати найголовніших матеріалів Центру досліджень «Детектора медіа», підписуйтеся на розсилку. Вона виходить що два тижні

Ілюстрація на головній та інфографіки: Наталія Лобач