Головні тенденції червня — початку липня 2019 року:.
Партія «Слуга народу» вела пасивну кампанію на телебаченні до початку липня.
Посилилась критика на адресу Володимира Зеленського та «Слуги народу» на телеканалах «Опозиційної платформи — За життя».
Представники партії закидають президенту невиконання обіцянок «припинити стріляти» і продовження зовнішньополітичного і гуманітарного курсу Порошенка.
У той самий час вони, маніпулюючи «рейтингом кандидатів на пост прем’єра», вимагають призначити Юрія Бойка головою уряду негайно.
Телегрупи Ахметова («Україна»), Пінчука (СТБ, ICTV) та Коломойського («1+1») «дружать проти» ОПЗЖ, бойкотуючи цю партію та надаючи ефір «Опозиційному блоку».
«1+1» прямим текстом каже, що «Опоблок» — українська проросійська партія, на відміну від «суто російського» проекту ОПЗЖ.
В «лідери» за кількістю замовних матеріалів у новинах вирвались ОПЗЖ і «Опоблок».
Через те, що ОПЗЖ має лише «Інтер» і канали Медведчука, їх використовують дуже інтенсивно — в кожному випуску дуже багато джинси.
Активно піаряться в теленовинах Радикальна партія Ляшка (переважно в особі лідера), «Батьківщина» та «Європейська солідарність».
Найбільше піару цих партій — у спеціальних дайджестах «України», ICTV та СТБ.
Володимир Гройсман використовує посаду глави уряду для особистого піару та (рідше) піару «Української стратегії», а також напрошується в прем’єри за нової коаліції.
Найбільш драматична конфліктна лінія в телепросторі — боротьба між ОПЗЖ та «Опоблоком» із взаємним чорним піаром, фальшивими рейтингами, звинуваченнями у зв’язках із владою та перетягуванням окремих осередків у регіонах.
Просування Ляшка та «Опоблоку» на «Україні», а ОПЗЖ на «Інтері» — напевно, приклад найбільш масованого, нав’язливого та агресивного передвиборного піару, який ми бачили з 2004 року, коли теленовини були заповнені кандидатом від влади Віктором Януковичем.
Їхні технологи вже навіть не намагаються вигадати нові меседжі та інформприводи, а просто щодня повторюють ті самі.
Приклад: «Інтер» і канали холдингу Козака тиждень щодня говорили про участь Медведчука і Оксани Марченко в італійському кінофестивалі, де було представлено у позаконкурсній програмі фільм Олівера Стоуна «Нерозказана історія України» за участю Віктора Медведчука та Володимира Путіна.
«Батьківщина», окрім соціально-популістських гасел, у новинах і ток-шоу просуває ідею необхідності підсилити «нові обличчя» досвідченими політиками.
Взагалі «нове», «старе» і «зміни» — головні слова передвиборного популізму 2019 року.
«Самопоміч», «Громадянська позиція», «Сила і честь» практично відсутні в новинах, їхніх лідерів порівняно рідко запрошують на студійні інтерв’ю та ток-шоу.
Представників націоналістичних партій, об’єднаних під брендом «Свободи», регулярно запрошують на телеканали Медведчука та «Інтер».
Ймовірно, мета — розбити монополію «Європейської солідарності» на проукраїнську патріотичну риторику.
У «Свободі» участь в ефірах проросійських каналів пояснюють тим, що «б’ють ворога його ж зброєю».
Позитивні сюжеті про партію «Голос», які за формою і змістом нагадують матеріали з ознаками замовності, з’являються в новинах «України», ICTV та СТБ.
Ці канали, а також «1+1», регулярно запрошують Святослава Вакарчука та його соратників на політичні ток-шоу.
У партії запевняють, що не мають із олігархами ніяких домовленостей і не замовляють джинсу.
Зеленський не агітує за «Слугу народу» прямо, але критикує інші політичні сили, найчастіше «Європейську солідарність» і ОПЗЖ.
У порівнянні з президентською кампанією телеканали ще частіше озвучують результати соціологічних опитувань у новинах та тижневиках.
Водночас вони маніпулюють соціологічними даними на рівні інтерпретації, використовують опитування сумнівних компаній (наприклад, «Інтер» — BURI-Україна, «Україна» — Edison Research), обирають із кількох досліджень ті, результати яких вигідніші їхнім протеже.
Найбільше маніпуляцій соціологією в конфлікті ОПЗЖ з «Опоблоком».
У порівнянні з президентськими виборами у ток-шоу побільшало дискусійних форматів (частина випусків «Свободи слова», «Права на владу», «Опозиції»).
Водночас гостьова та тематична політика «Українського формату» і «Протистояння» на News.
One та «Пульсу» на «112» після купівлі Тарасом Козаком каналу ZIK почала поширюватись на «Народ проти».
Тут з’явилось постійне нав'язливе представництво ОПЗЖ.
Пов’язані з виборами конфлікти телеканали висвітлюють у ключі, вигідному їхнім політичним патронам.
До прикладу, позов Аграрної партії із вимогою провести повторне жеребкування партій «Інтер» висвітлював як справедливу вимогу, тоді як «Україна» і «1+1» наголошували, що це може зірвати вибори.
Пережеребкування було вигідним ОПЗЖ і вкрай невигідним «Опоблоку», який має №1.
Телебачення не впоралось із аналізом виборчих списків, не кажучи вже про мажоритарників від провідних політичних сил.
У новини потрапляли лише окремі найскандальніші випадки.
Виборці нічого не знають про більшість «нових облич», які пройдуть до ВР.
У теленовинах та ток-шоу був забезпечений відносний плюралізм, однак лише плюралізм передвиборчих агітаційних заяв та гасел.
Натомість бракувало адекватної інформації та аналізу програм, політичного та особистого бекґраунду, намірів кандидатів.
Також медійники не допомагали виборцям відокремити реальні проблеми та інформаційні приводи від штучно створених для передвиборного піару.
До прикладу, боротьба за хімічну кастрацію педофілів, якою займався Олег Ляшко, або проти «приватизації» газотранспортної системи, яку вела Юлія Тимошенко, не були проаналізовані та збалансовані коментарями компетентних експертів.
Те ж стосується ціни газу, на якій спекулювала ОПЗЖ.
Під час дострокової парламентської кампанії «Детектор медіа» відновив підготовку оперативного аналітичного звіту «Детектор виборів», що відображає головні тенденції інфопростору, пов’язані з виборами.
Докладніший аналіз можна побачити в моніторингах теленовин, телевізійних тижневиків, політичних ток-шоу та інформаційних телеканалів.
Методологія цих моніторингів заснована на принципах, викладених у загальній методології «Детектора медіа».
Парламентські вибори в телевізійному просторі значною мірою виглядають як третій тур президентських виборів (зрештою, саме так їх охарактеризував керівник штабу «Слуги народу»).
Головні гравці залишились ті самі — щоправда, з дещо іншою розстановкою сил та додаванням кількох нових, зокрема «Голосу», — та повторюють ті самі меседжі.
Так само незмінними залишились основні маніпуляції, до яких вдаються медійники в інтересах своїх інвесторів, політичних патронів та замовників.
Водночас, окрім боротьби за подолання п’ятивідсоткового бар’єру та якомога численніше представництво у парламенті, в інфопросторі триває змагання за статус головної проросійської опозиції (між «Опозиційною платформою — За життя» та «Опозиційним блоком»), право створити коаліцію зі «Слугою народу» («Батьківщина», «Сила і честь», «Українська стратегія», «Самопоміч» і «Громадянська позиція») та парад охочих стати прем’єром (Володимир Гройсман, Юлія Тимошенко, Юрій Бойко, Олександр Данилюк, та інші).
Симпатії телеканалів (тенденції кінця червня — початку липня).
Не запрошують ОПЗЖ і згадують її лише в негативному контексті.
«Інтер» — «Опозиційна платформа — За життя» (Юрій Бойко, Віктор Медведчук, Вадим Рабинович, Нестор Шуфрич, Наталя Королевська, Юрій Павленко, Микола Скорик та інші), «Українська стратегія» і особисто Володимир Гройсман, Аграрна партія, мажоритарники Сергій Рудик та Сергій Каплін.
Канал згадує про «Опозиційний блок» лише в негативному контексті.
ICTV і СТБ — «Батьківщина», «Опозиційний блок», «Слуга народу», «Голос», «Українська стратегія» і особисто Володимир Гройсман, Радикальна партія і особисто Олег Ляшко, «Європейська солідарність».
Не запрошують і не згадують ОПЗЖ.
«1+1» — у новинах лише «Слуга народу», в тому числі мажоритарники, серед яких є ведучі каналу Ольга Василевська-Смаглюк, Сергій Швець та Олександр Дубинський.
До ток-шоу запрошують представників «Слуги народу» та найбільш рейтингових партій-учасниць виборів за винятком ОПЗЖ.
5 канал і Прямий канал — «Європейська солідарність».
Прямий — єдиний телеканал, окрім холдингу Медведчука, який запрошує на ток-шоу представників ОПЗЖ.
«112» — «Опозиційна платформа — За життя».
У ток-шоу трьох телеканалів холдингу Медведчука завжди присутні кандидати від ОПЗЖ, у більшості випадків — представники ВО «Свобода», «Батьківщини», «Європейської солідарності» та «Слуги народу».
Ніколи не запрошують представників «Опоблоку» та «Сили і честі»; «Голос» прийняв рішення не ходити на ці телеканали.
«UA: Перший» — у новинах суспільного мовника моніторинг не виявив матеріалів із ознаками піару чи прихованої агітації.
Загалом можна зробити висновок, що виборці мали доступ до передвиборних меседжів різних політичних сил, нерівномірно розподілених по різних телеканалах.
На жаль, ідеться лише про піар та приховану рекламу, а не про адекватну інформацію про програми, політичний та особистий бекґраунд кандидатів, їхні погляди та наміри.
Фактично з новин виборець отримував ту саму інформацію, що з білбордів та агітаційних листівок.
Представництво учасників виборів на окремих телеканалах не ані рівним, ані пропорційним до рівня електоральної підтримки.
Наприклад, «Опозиційний блок», підтримка якого становить 2-3%, представлений у новинах, ток-шоу та тижневиках значно більше, ніж «Слуга народу» з підтримкою понад 40%.
Більшість центральних телеканалів ігнорують «Опозиційну платформу — За життя», рівень підтримки якої сягає 13-14%.
Водночас на каналі «Інтер» про цю партію говорять більше, ніж про всі інші разом узяті.
Частина політичних сил узагалі не з’являються в новинах і не отримують запрошень на ток-шоу.
Можна впевнено стверджувати, що менеджери і редактори телеканалів, обираючи, кому з політиків дати слово або про кого з них згадати, керуються в багатьох випадках не суспільною важливістю, а політичними інтересами та вказівками інвесторів та їхніх політичних патронів.
Сон на лаврах «Слуги народу».
Перший місяць виборчої кампанії партія, за яку готова проголосувати майже половина виборців, поводилась у телепросторі пасивно.
Штаб вочевидь зробив ставку на Володимира Зеленського як «локомотив», який потягне за собою рейтинг партії, та не розкручував інші обличчя, за винятком хіба що голови партії Дмитра Разумкова.
Лише на початку липня, після того, як деякі опитування почали показувати зниження показників партії, «Слуга народу» починає вдаватись до піару в теленовинах, розширює пул учасників ток-шоу, говорить у телеефірі про одну зі своїх головних проблем — «клонів», що використовують її символіку, стилістику та назву.
До того ж, критиками і опонентами Зеленського та його партії зненацька стали представники табору «Опозиційної платформи — За життя», які донедавна поводились як потенційні союзники.
Водночас кандидати від «Слуги народу» дотримуються принципу, який добре спрацював у випадку Володимира Зеленського на президентських виборах: не давати конкретних обіцянок на зразок «зниження тарифів» або «звільнення полонених», говорити лише про те, що можливо зробити у разі народної підтримки.
Такі ініціативи легко скасовуються, а за їх невиконання можна не відповідати.
Найбільш упізнаваним обличчям, що говорить від імені партії, є її голова Дмитро Разумков.
Значно рідше в ефірі з’являються інші кандидати — Данило Гетьманцев, Андрій Герус, Галина Янченко та інші.
Цікавим є казус кандидатки від «Слуги народу» Ірини Верещук, яка відвідує майже кожен ефір ток-шоу на телеканалах Медведчука, де її титрують як експертку-міжнародницю.
Телевізійники часто не роблять різниці між кандидатами від «Слуги народу» й тими представниками команди президента, які вже мають посади або не балотуються до ВР, об’єднуючи їх в абстрактне «у Зеленського».
Володимир Зеленський та інші представники його команди, які не балотуються до Верховної Ради, не займаються прямою агітацією за «Слугу народу» (або, принаймні, ми не бачили таких прикладів на телебаченні).
Водночас є чимало прикладів критики з їхнього боку, спрямованої проти «попередників», «старих політиків» та конкретних учасників виборчого процесу, найчастіше «Європейської солідарності» (і особисто Петра Порошенка) та «Опозиційної платформи — За життя» (і особисто Віктора Медведчука).
Результати опитувань свідчать про те, що «Слуга народу» гарантовано заведе до Верховної Ради понад сотню нардепів-списочників і ще певну кількість мажоритарників.
Однак у телевізійних новинах та підсумкових програмах не було аналізу біографій, політичного та бізнесового бекґраунду кандидатів.
Журналісти лише подекуди підхоплювали інформацію про сумнівні моменти в біографіях кандидатів, озвучену активістами та політичними опонентами «Слуги народу», а також повідомляли про виключення кандидатів у результаті так званих «постпраймериз».
Те саме стосується інших списків «нових облич» — партій «Голос» і почасти «Сила і честь».
Змагання опозицій.
Тенденція, яка стала особливо помітною з початку липня — радикалізація проросійської риторики «Опозиційної платформи — За життя» паралельно з розширенням (купівля Тарасом Козаком, близьким до Віктора Медведчука, телеканалу ZIK) та посиленням експлуатації її медіаресурсу.
Новини телеканалу «Інтер» висвітлюють агітаційні поїздки та заяви кандидатів від ОПЗЖ в режимі прес-служби.
Протягом тижня на «Інтері» та телеканалах холдингу Козака («112», News.
One і ZIK) щодня виходили сюжети про участь Віктора Медведчука та його дружини в італійському кінофестивалі, де представили пропагандистський фільм Олівера Стоуна «Нерозказана історія України».
У ток-шоу цих телеканалів представники ОПЗЖ посідають чільне місце та отримують найбільше часу для виступів, які подекуди перетворюються на відверту агітацію.
Головні тези цих виступів — заперечення російської агресії на Донбасі, перекладання відповідальності за розв’язання «громадянського конфлікту» та окупацію Криму на «майданну владу», роздмухування мовного питання, заклики до миру за будь-яку ціну, вихваляння домовленостей Віктора Медведчука щодо звільнення полонених та прямих закупівель газу, обіцянки знизити тарифи на житлово-комунальні послуги тощо.
Чимало зусиль представники ОПЗЖ докладають для дискредитації «Опозиційного блоку», який називають «контрольованим владою» та неспроможним домовлятися з Росією.
В хід іде чорний піар (зокрема й на російському державному телебаченні), фальшиві соціологічні рейтинги, які применшують підтримку «Опоблоку», а представників партії ігнорують усі телеканали, контрольовані ОПЗЖ.
У свою чергу «Опоблок» розгорнув симетричну, так само дуже інтенсивну діяльність як із агітації, так і з дискредитації ОПЗЖ.
Спікери «Опоблоку» (найчастіше — Євгеній Мураєв та Олександр Вілкул) протиставляють свою партію ОПЗЖ як «проукраїнську» — «проросійській», критикують конкурентів за «людей Порошенка» та «радикального націоналіста Киву» у списку.
У ток-шоу «Опозиція» — спільному проекті каналів «Україна» і «Наш» — було інсценовано дебати Євгенія Мураєва та Юрія Бойка, який очікувано проігнорував запрошення.
На додачу до щоденного піару представників партії «Україна» озвучує результати досліджень маловідомої компанії Edison Research, яка (в порівнянні з іншими дослідженнями) завжди занижує результати ОПЗЖ та завищує цифри «Опоблоку».
Окрім «України», трибуну «Опоблоку» надають телеканали Віктора Пінчука (ICTV та СТБ) та «1+1».
Вони також послідовно ігнорують ОПЗЖ, згадуючи цю політичну силу лише в негативному контексті, а «1+1» навіть вдається до чорного піару проти партії «маленьких путіних».
Уламки колишнього «Опоблоку» надійно ізольовані один від одного — за час виборчої кампанії ми не зафіксували жодного ефіру, на який запросили б одночасно представників цих двох партій.
Опозиційну риторику на додачу до своєї традиційної популістської обрав для себе в цій кампанії й Олег Ляшко.
В ефірах (переважно на телеканалі «Україна», який щодня піарить Ляшка — інші показують його в новинах зрідка, а запрошують до студії ток-шоу іще рідше) він позиціонує Радикальну партію як єдину справжню опозицію Володимиру Зеленському.
Водночас його соціально-популістська риторика в телеефірі майже дослівно повторює тези Юлії Тимошенко, яка позиціонується як потенційна союзниця, здатна додати досвіду молодій команді Зеленського.
Позаяк соціологічні опитування не дають партії Ляшка надії подолати п’ятивідсотковий бар’єр, «Україна» замінила цифри оцінками — щотижня тут показують кілька коментарів політичних експертів, які високо оцінюють лідера Радикальної партії та кажуть, що такі люди потрібні у ВР.
Зокрема глядачам натякають на те, що Ляшко міг би стати спікером.
Нішу проєвропейської опозиції повністю віддали «Європейській солідарності».
Петро Порошенко вдало користується тим, що тележурналісти досі сприймають його як візаві Володимира Зеленського, коментуючи зовнішньополітичні невдачі нового президента та небезпеку проросійського реваншу.
Водночас агресивну риторику щодо Зеленського та «Слуги народу» дозволяє лише наймаргінальніше медіа з орбіти «Європейської солідарності» — телеканал Прямий.
У теленовинах і ток-шоу інших каналів з уст представників партії лунають здебільшого патріотичні заклики, обіцянки відстояти європейський вибір тощо.
Кастинг друзів і помічників Зеленського.
З-поміж партій, які не декларують намірів бути опозицією або готові увійти до коаліції у наступному скликанні ВР, вирізняється «Голос».
Ця партія задекларувала відмову від «старих методів» агітації, зокрема замовних матеріалів, а її штаб стверджує, що не має домовленостей з олігархами про використання медіаресурсу.
Попри це матеріали про «Голос» з’являються у піар-дайджестах новин ICTV, СТБ та «України», а Святослав Вакарчук та інші представники партії бувають на ефірах цих каналів та «1+1» щотижня.
Ключові тези їхніх виступів — дихотомія «старе-нове» та загальні обіцянки «змінити все» без конкретики, за що представників «Голосу» вдало критикують конкуренти — «Батьківщина» і «ЄС».
Проте кампанія чорного піару проти «Голосу», що розгорнулась у регіональних ЗМІ переважно Західної України, центральних телеканалів не торкнулася.
Юлія Тимошенко і «Батьківщина» рясно присутні і в новинах та телевізійних тижневиках, і в політичних ток-шоу на всіх телеканалах.
Передвиборна риторика партії та лідерки залишається парадоксально опозиційною до абстрактної «влади» та її рішень і політики («тарифний геноцид», скасування пенсійної та медичної реформ, підвищення пенсії, захист газотранспортної системи від «приватизації»).
Водночас спікери партії постійно повторюють, що готові допомогти «новим обличчям» із «Слуги народу» своїм політичним досвідом, створивши з цією партією «коаліцію дій», а Юлія Тимошенко відкрито декларує прагнення очолити уряд.
Особливо запеклою була полеміка Юлії Тимошенко та Святослава Вакарчука в ефірі програми «Головна тема.
Вибір» на «Україні» (одному з небагатьох дебатних форматів): лідерка «Батьківщини» наочно продемонструвала неготовність лідера «Голосу» дискутувати на її коронні теми.
Агітаційна кампанія Володимира Гройсмана розпочалася задовго до початку офіційної виборчої кампанії (білборди та ролики з написом «Уряд Гройсмана», а згодом «Україна — це не просто місце на карті»).
У червні та липні прем’єр-міністр активно використовував своє службове становище для того, щоб з’являтись у новинах щодня: заяви щодо підвищення пенсій і зниження тарифів, показова інспекція будівництва доріг, заклики поглибити децентралізацію тощо.
Це виглядає радше як особистий піар, а не просування політичної сили, адже новий і ще не досить впізнаваний бренд «Українська стратегія» фігурує в телеефірі нечасто, а інші кандидати від партії майже не з’являються в ефірі.
У риториці виступів прем’єра в ток-шоу та інтерв’ю одним із головних лейтмотивів є критика Петра Порошенка та намагання позиціонувати себе як самостійного гравця, який був лише тимчасовим союзником експрезидента.
На початку липня Гройсман почав відкрито озвучувати своє прагнення залишитись на посту прем’єра в уряді, створеному майбутньою коаліцією.
Анатолій Гриценко наочно засвідчив готовність співпрацювати з новим президентом і допомагати його політичній силі агітаційним роликом, у якому досвідчений лідер «Громадянської позиції» підказує «Зеленському» виграшний хід у шаховій партії з «Путіним».
Водночас у телеефірах Гриценко, хоч і підтверджує готовність стати прем’єром, воліє зосереджуватись на своїх коронних темах: боротьбі з корупцією, моральних цінностях влади тощо.
У новинах протягом червня і на початку липня були лише поодинокі згадки про партію, пов’язані переважно з убивством її активіста у Вінниці.
Зустріч Володимира Зеленського у Львові з лідером «Самопомочі» Андрієм Садовим, який раніше висловлював готовність стати прем’єр-міністром, не стала новиною для загальнонаціональних телеканалів.
Попри те, що під час представлення голови Львівської ОДА Зеленський зробив важливу заяву про готовність розслідувати «сміттєву блокаду» з натяком на те, що її організували за наказом Петра Порошенка.
В агітаційній риториці «Самопоміч» уникає як підтримки, так і критики Зеленського та його політичної сили.
Темні конячки та забуті герої.
Менш ніж за місяць до виборів у телепросторі активізувались дві політичні сили, які до того практично не згадувались: Аграрна партія та «Партія Шарія».
Першу активно просуває «Інтер», запрошуючи її представників в ефір та повідомляючи в новинах про старт виборчого туру з Олегом Винником та успіхи партії на виборах в об’єднаних територіальних громадах.
Друга прорвалась до новин у контексті боротьби за реєстрацію лідера партії, блогера Анатолія Шарія, який живе за кордоном уже сьомий рік.
Також про вуличні акції «Партії Шарія» згадують у матеріалах, які мають ознаки чорного піару проти Петра Порошенка та «Європейської солідарності».
Прикметно, що Шарія в новинах називають проросійським і скандальним, однак не наводять ані прикладів його підтримки Кремля, ані його позиції щодо того, чому він вважає своє зняття з реєстрації незаконним.
«Рух нових сил Михайла Саакашвілі» у червні та липні не раз ставав ньюзмейкером через боротьбу за участь у виборах і можливість повторного жеребкування місць у бюлетені, однак матеріалів про програму та список партії в новинах немає.
Складається враження, що партію розглядають не як повноцінну учасницю виборчого процесу, а як технологію впливу на нього.
Партії Ігоря Смешка «Сила і честь» та Анатолія Гриценка «Громадянська позиція», попри порівняно високий рейтинг та шанси дотягнути до прохідного бар’єру, згадуються в новинах лише зрідка.
Проте лідерів цих партій запрошують на ефіри політичних ток-шоу ICTV, «1+1» та «України».
У ток-шоу «1+1» з’являється також лідер «Самопомочі» Андрій Садовий, однак інших спікерів партії до дискусійних форматів не залучають, а про політичну силу не згадують у новинах аналізованих «Детектором медіа» каналів.
Практично не фігурують у новинах і ток-шоу цих каналів партії «Патріот» (окремі згадки в піар-форматі зафіксовані в червні на каналі ZIK), «Факел», Партія зелених, «Соціальна справедливість», «Сила права» і «Незалежність» (за винятком запрошення лідера партії Анатолія Могильова в ефір телеканалів «112» і News.
Головні тенденції в ефірі інформаційних каналів.
Під час парламентської компанії «Детектор медіа» продовжує моніторинг прайм-тайму (19:00 — 23:00) п’яти інформаційних телеканалів: Прямого, «112», News.
One, ZIK і 24.
Підсумки моніторингу під час президентської кампанії дивіться тут.
Перед виборами інформаційні телеканали перетворилися на відверті інструменти агітації своїх офіційних та неофіційних власників.
На «результат» в ефірі працюють як гості (здебільшого з наближених партій), так і ведучі.
Загалом протягом виборчої кампанії були помітні такі тенденції:.
Телеканали запрошують в ефір одних і тих же заангажованих гостей.
На канали Медведчука найчастіше ходять, зокрема, Михайло Погребинський, Вадим Карасьов, Андрій Пальчевський і Дмитро Співак.
Прямий канал регулярно відвідують, серед інших, Валерій Івасюк, Оксана Корчинська, Олександр Бригинець і Олеся Яхно.
На 24-му підвищений вміст членів «Самопомочі» та «Голосу».
ZIK після переходу під неофіційний контроль Медведчука нарощує кількість його прихильників в ефірі.
Гостьова політика збігається з партійною приналежністю каналів.
Більше того, деякі програми ведуть самі члени партій.
Списочниці «Самопомочі» Тетяна Острікова та Олександра Дрік піарять «Самопоміч» у своїх програмах на 24-му, Ілля Кива веде власну програму на ZIK, Вадим Рабинович — на «112».
Також на Прямому часто з’являються включення з Петром Порошенком, а Андрій Садовий та Віктор Медведчук особисто відвідують програми своїх каналів.
Інколи в ефірах фігурують гості, присутність яких неможливо пояснити нічим, крім тіньових домовленостей: наприклад, три тижні поспіль на канали Медведчука ходить Михайло Поплавський.
Ведучі підіграють інтересам власників.
Коли автори програм не піарять потрібних політиків прямо, вони схиляють до цього інших гостей.
Від Світлани Орловської на Прямому можна почути як натяки-запитання «Чи не порушив Зеленський процедуру виступу в суді?», так і образи на адресу гостей, що критикують Петра Порошенка: «Ви більше всіх говорите й ні про шо».
Ведучі «112» та News.
One працюють інакше: озвучують теми й покірно мовчать, поки члени ОПЗЖ виступають.
Телеканали займаються неприхованою агітацією.
До банальних вихвалянь та обіцянок на каналах додаються подекуди зовсім кричущі ситуації.
Наприклад, Прямий віддав одну з програм для презентації команди Порошенка, де лунали заяви в дусі «Ми політичний спецназ [...] Петро Олексійович — це комбат».
На «112» виходить програма «Розмови За життя з Рабиновичем», у логотипі якої назва партії виділена кольором, розміром, шрифтом та синім прямокутником.
На каналах панує чорний піар.
Більше, ніж компліментів на адресу наближених партій, в ефірах ЗМІ лише критики на адресу їх опонентів.
Головний ворог Прямого — Володимир Зеленський.
На каналі щодня розповідають про його непрофесійність та малоросійськість, а інколи й прямо заявляють про плани знищення держави чи федералізацію.
Канали Медведчука обрали жертвою «режим Порошенка», але останнім часом все більше вдаються й до критики Володимира Зеленського, зокрема, за, як вони вважають, порушення обіцянок щодо домовленостей з Росією.
На «24» головною мішенню для критики теж є Петро Порошенко.
Канали Медведчука просувають в ефірі російські наративи.
Після президентських виборів градус проросійської риторики на News.
One і «112» зріс у кілька разів.
Тут прямо заперечують російську агресію; розповідають про громадянську війну; стверджують, що вступ у НАТО потрібен лише Львівській області; сумніваються, чи правдиві повідомлення збройних сил про повернення контролю над територіями Донбасу; заявляють, що перший закордонний візит Зеленського мав би бути в Москву й Україна дарма блокує «Північний потік — 2».
Крім цього, тут переконують, що газ треба купувати в Росії, пам’ятники Жукову в Україні валять фашисти, а в Європарламенті після виборів стане менше «русофобів».
Мова ворожнечі.
Рівень риторики телеканалів Медведчука та Прямого сягає рекордних глибин.
Наприклад, на «112» влаштували програму про права ЛГБТ, де розповідали про гомодиктатуру, збоченців, гріховну содомію й образу честі та гідності перехожих.
На News.
One Ілля Кива заявляв, що «женщина всегда будет второстепенным», бо Ісус був чоловіком.
На Прямому у шоу Сергія Пояркова лунають фрази «Виборці Зеленського готові прийняти з будь-якого конца» та «лохи, які прийшли до влади».
Колаж: nslovo.